Катя Капустіна: Як та чому я купила двох гусенят і нині маю поповнення

Гусенята в руках

Я — Катя і багато хто знає мене як аграрного журналіста. Багато років я готую матеріали для великої родини онлайн-видань Latifundist Media. Із 2021 року зосередилась саме на Zemliak.com — сайті для всіх, хто любить і працює на землі.

І понеслось! Із того часу я і вся наша команда не просто спілкуємося та пишемо про досвід господарів та господинь, фермерів, бізнесу та громад в Україні, а й дуже часто … пробуємо свої ж поради з сайту на своїх присадибних ділянках та в господарстві. Це і про посівні календарі на кожен місяць, і про поради щодо обрізки дерев, підживлення та захисні обробки городини, саду абощо.

Але торік у травні… у свій вихідний я забрела на місцевий ринок і спонтанно вирішила купити двох красивих зелених гусенят. А вже в середині січня маю не просто двох дорослих гусей, а й поповнення — вилупилися ще двоє гусеняток.

За цей час перечитала не тільки поради з вирощування гусей у нас на Zemliak.com та всьому інтернеті, а й розпитувала у знайомих, які мають такий досвід. Тож тепер радісно ділюся результатом свого експерименту по приколу і тим, що дізналася за кілька місяців зі своїми гусьми.

Як виникла ідея з гусьми

Народилася в Ромнах на Сумщині, а моє дитинство пройшло в малесенькому селі на Чернігівщині. У бабусі й дідуся був гектар городу, паї, трохи техніки і величезне господарство — корови, свині, курі, гуси тощо.

Якось із колегою обговорювали матеріали для нашого сайту про бізнес на гусях, секрети розведення гусей, їхні породи і все, що ними пов’язано. То згадала, як у дитинстві пасла цілі табуни маленьких гусенят і ці милі зелені «жабенятка» залазили на мене малу, щипали за очі, носа, щоки, радісно відзвивалися гелготом майже на кожне слово. Згадалося так, що прям захотілося відчути ці моменти… І це був «перший дзвіночок».

Подумала, раз після того, як чоловік пішов у ЗСУ, справляюся з доглядом за його домашніми улюбленицями — курочками, то можна спробувати завести і трохи гусей.

Ще, на додачу, якось раніше у своєму блозі на Фейсбук мріяла й писала, що роменські гуси могли б стати візитівкою моєї рідної Роменської громади. Особливо, наприклад, якщо б громада створила власне комунальне підприємство, де б займалися розведенням цієї породи гусей і продавали яйця, молодняк та м’ясо під власним брендом… 

Читайте також Комунальні агрофірми: як громади в Україні вчаться заробляти гроші на своїй землі

Гусенята вдома

Якогось недільного ранку на початку травня 2023 року ми з подругою пішли на місцевий ринок. Там планували докупити смаколиків і відправити нашим захисникам на фронт. Кажу: «Слухай, це ж уже сезон молодняка птиці почався? Пішли пройдемося там, де продають курчат, каченят. Може, і гусенята є? Подивлюся, може, візьму собі…». 

Посміялися, але пішли в ту частину місцевого ринку. А там — усе пищить, кудкудахкає, тріпоче крильцями…

— Добрий день. У вас такі гарні гусенятка… Яка ціна? — питаю.

— По 150 грн за штуку, — відповідає продавчиня.

— А якщо взяти одне, то йому буде скучно, правда?

— Ну звичайно, ви тоді хоч двох візьміть, — усміхнулася жінка.

— Добре, дайте мені оцих двох гарненьких. І корм їм же треба. У вас є? О, супер! Давайте, — кажу радісно.

Далі була невелика лекція від продавчині, як доглядати за гусенятами. Послухала, подумала, що нічого наче складного немає. Але пообіцяла, якщо не вийде, то віддам гусенят свекрові — у нього теж є невеличке господарство і він знається на цьому.

Отож, із базару ми вийшли зі смаколиками для військових, ящиком із двома гусенятками, великою пачкою стартового корму для птиці і… щасливою усмішкою на моєму обличчі.

Як я доглядала за гусьми

Приїхали ми з гусенятами додому. Знайшла велику простору картонну коробку, послала на дно шматок цупкої шпалери, зверху насипала сухої тирси. У глибоку мисочку насипала корму, у баночку — налила води. Поставила в коробку і пересадила трошки зляканих дорогою гусенят. 

Читайте також Знавці розповіли, як доглядати за гусенятами без гуски

Пам’ятаючи настанови продавчині, що гусенятка люблять тепло, знайшла в чоловіковому гаражі ламповий патрон, перемотала провід ізолентою і вкрутила звичайну лампу розжарювання. Усе запрацювало! 

Закріпила це приладдя над ящиком, щоб воно не торкалося країв (і не загорілося від високої температури лампи) і водночас рівномірно обігрівало гусенят. Крихітки поїли, попили водички і скоро «обнявшись» заснули. 

Нашому 8-річному синові теж дуже сподобалися маленькі гусочки і він радісно допомагав доглядати за ними. 

Але мені в цьому процесі подобалося два моменти: 

• поки ти працюєш із гусенятами, то відволікаєшся від того, що відбувається довкола — війни, російських ракет, шалених обстрілів прикордоння моєї рідної області, того, що чоловіка немає поряд, він на службі і йому в будь-який момент може загрожувати небезпека або смерть… 
• «говорити» з гусятами — вони настільки мило завжди реагують на мої чи синові слова, що здається, ніхто ніколи так не радів розмові зі мною; а це дуже гостро знову-таки відчувається як для дружини військового на службі, коли із твоїх найближчих фізично співрозмовників — наш син-першокласник.

Саме так ці двоє гусенят стали підтримкою мого психічного здоров’я в час війни та тотального дистресу.

Більше того, кожного разу, коли я розказувала про своїх нових домашніх улюбленців друзям, кумам, колегам чи просто знайомим, то в усіх дивним чином піднімався настрій. Власне, усміхалися з мене всі, хто знав про цю затію )

Трохи пізніше, коли надворі встановилася тепленька погода і почала відростати травичка на нашому дворі, я почала виносити гусенят на вулицю — паслися. Згодом із підручних засобів у напівзатінку зробила їм невеличку загороду, яку накривала старим тюлем, туди ставила їм їжу і воду. І вже більшу ємність із водою, аби ті могли купатися — бо водна ж птиця. Так вони вже залишалися надворі на траві з ранку до сутінок. 

У магазині кормів мені підказували, у який період яку їжу слід давати. У раціон моїх гусенят додавала нові комбікорми, варені яйця, картоплю, моркву, сир.

Пройшло пару місяців — і зелені гусенятка поволі ставали сірими гусьми-«підлітками», скидали пух і вбивалися в пір’я.

Свекр заїхав у гості, каже: «Слухай, тобі, мабуть, дуже пощастило, бо на вигляд — це гусак і гуска. Так що не спіши нічого з ними робити. Може, ще на наступний рік гусята будуть!».

А до того чоловік час від часу жартував, що його пустять у відпустку і в нас буде смачна сімейна вечеря із запеченим у духовці гусаком. На що я завжди відповідала, мовляв, «Друзів не їдять, так що не буде такого». 

Мої гуси вже частіше гуляли у дворі, складали мені компанію навіть у гамаку за роботою в ноутбуці, дзьобали тапки, речі і сам гамак.

Пізніше перевела гусей уже в загальний невеликий пташник, який дістався нам від попередніх господарів і який мій чоловік після переїзду переобладнав для зручності утримання курей, а тепер гусей. Традиційно до звичайної поїлки з водою регулярно ставила великі ночви, у яких мої гусочки купалися.

Друге покоління моїх гусей

Нарівні із гордістю за себе, що під моїм наглядом гусенятка не просто вижили, а й виросли вже в дорослих гусей, я, правда, забула, що дорослі гуси — майже як собаки, які захищають свою територію, шиплять і намагаються вже по-серйозному дзьобнути. Тому згодом зі сторони більшого за розміром гусака неодноразово були спроби проявити агресію в мій бік навіть коли я заходила всипати їм зерно та поставити водички. 

Якось його дзьобу вдалося-таки дістатися до моєї ноги, від чого там з’явився синець. Від того часу заходжу до пташника іх палицею «для самозахисту» і наполегливо прошу гуска не робити те, що він надумав. 

А от бачили б ви моє здивування, коли наприкінці грудня у великому ящику в нашому пташнику я знайшла яйце… що значно відрізнялося від звичних мені курячих. Почитала в інтернеті, розгублено подзвонила до свекра, який виніс вердикт: гуска почала нестися. 

Порадив забирати гусячі яйця і зберігати їх при плюсовій, але невисокій температурі та час від часу перевертати. Сказав, що гусячі яйця смачні і нічим не гірші від курячих — використовують для омлетів та випічки. Але порадив усе ж збирати яєчка з-під гуски і чекати, коли вона сяде їх висиджувати.

Заради цікавості ми з сином усе ж зробили омлет із 3 гусячих яєць — і це справді смачно. ТІльки уявіть — із тих трьох яєць вийшов омлет на всю сковорідку!

Решту ж яєць, які гусочка продовжувала нести, я відповідально зберігала в коридорі при кімнатній температурі не вище 12-15 градусів.

Через якийсь час помітила, що гуска вже тривалий час сидить у ящику і майже не встає. Певно, сіла висиджувати одне яйце, яке я не встигла забрати.

Наближалися морози до -20 градусів, тому вирішила перенести гуску з ящиком-сідалом у прибудову — там їй та яєчкам буде тепліше й комфортніше. І вже 10 січня пізно увечері з млявим світлом ліхтарика ми з сином зробили своєрідний магічний процес — підклали збережені пару яєць під гуску з надією, що, можливо, вилупляться ще гусятка.

Поряд із гускою завжди стоїть свіжа вода та ємність із зерном, тож іноді вона встає «розім’ятися», поїсти, попити і «виконати акт дефекації», результати якого я невідкладно прибираю. Ще перевіряла на світло яйця, як колись робила моя бабуся. Спочатку було складно зрозуміти, що там можна роздивитися, але згодом виявила два яйця-«побовтюхи», які довелося утилізувати…

І вже за місяць під час чергового «Привіт, гусочка! Як тут твої справи?» я почула дивний звук із-під неї. Обережно припідняла гусочку з одного краю і побачила… маленький мокрий зелений клубочок! Моєму щастю знову не було меж!

Почекала, поки малятко обсохне. І знову в нас почалося — ящик, підстилка, лампа для обігріву, квест «Терміново знайти стартовий корм на початку лютого», коли явно не сезон для молодняка птиці, прикорм, поїлка!

Ще нам із сином, власне, довелося вчити вже домашнє гусеня їсти і пити, бо воно ніяково хитаючись не розуміло, що треба клювати і куди занурити дзьобика…

А друзі вже жартома пропонують, кого мені для подібного успішного експерименту можна вдома завести в сезоні-2024: наприклад, маленьких овечок, поні, качечок чи міні-пігів ) 

Але все разом це такий крутий досвід, що я дозволяю собі навіть мріяти! Може, коли чоловік повернеться з війни, ми остаточно переберемось «до землі» і в  нашої родини буде власна ферма з гусьми, курми та навіть кіньми, яких я теж безмежно любила в дитинстві!

А ще — робіть для себе і близьких у час війни маленькі радощі. Навіть якщо вони досить дивні чи незвичні. Це допоможе підтримати себе в цей складний час, а отже, бути в ресурсі та підтримувати тих, кому також потрібна допомога.