Щоб бути в курсі свіжих новин, підпишіться на сторінки сайту Земляк у Facebook, Telegram та в Instagram.
Олексій Дзюба: Село в Україні виживе саме завдяки фермерам
27 березня 2024,12:33
Клишки — мальовниче село на Сумщині, розташоване посеред приток Десни й оточене лісами Полісся. У цьому селі нещодавно були зареєстровані близько 3 тисяч людей, однак близькість до кордону з країною-терористом росією та глобалізація зробили свою не дуже хорошу справу — зараз село на півночі України бореться за своє виживання.
Про те, якими були колись Клишки, як змінилися за кілька десятків років та що врятує українське село від вимирання, розповів місцевий мешканець, фермер Олексій Дзюба.
Разом із родиною Олексій Дмитрович переїхав сюди багато років тому. А з 1999 року родина заснувала власне фермерське господарство «Озон», яке нині обробляє близько 4 тис. га земель у Клишках та сусідніх селах.
Zemliak.com: А звідки ви родом? Як опинилися в Клишках на Сумщині?
Олексій Дзюба: Мої батьки працювали в школі в Носівці й Бобровиці Чернігівської області. Із часом за розподілом тата перевели сюди в село Клишки неподалік Шостки — він очолив місцеву школу.
Із переїздом у Клишки наша родина теж тримала своє господарство. Згодом ми отримали паї із колишнього колгоспу, то так почали обробляти. І вже думали, як розширитися. Із спільних 88 га виросли до майже 500 га, які люди теж отримали під час розпаювання і віддали вже нам в оренду. До цього додалися склади для зберігання зерна й сільгосптехніка.
Zemliak.com: Як ви і ваша родина вирішили, що працювати на землі — це хороша ідея?
Олексій Дзюба: Мій прадід Андрій родом із Носівщини був справжнім куркулем — мав своє господарство і заробляв на землі. Потім його радянська влада розкуркулила і врешті він все одно до кінця життя працював у селі. Певен, це в нашій крові так повелося, є ця тяга до землі, до тваринництва.
Мій батько був вимушений обрати освітянський фах, був директором школи, але скільки себе пам’ятаю: у нас усе життя було власне господарство. Тримали десь до 12 корів, заготовляли корми, пасли, продавали молоко, масло, сири, м’ясо, яблука… Із того жили.
Мені це подобалося, тож із родини освітян я пішов здобувати фах … зоотехніка в Бобровицькому сільгосптехнікумі.
Zemliak.com: Що в Клишках сподобалося після переїзду вашої родини?
Олексій Дзюба: У наших краях на Чернігівщині завжди було багато річок, а тато любить риболовлю. Переїхали сюди, а тут теж багато водойм і ми могли разом рибалити в перервах між роботою та господарством час від часу.
Це було досить велике село: працювали три колгоспи, було своє автотранспортне підприємство, клуби, заклади культури, школа… Життя в Клишках крутилося довкола роботи в цих колгоспах. Навіть із сусідніх сіл привозили людей сюди працювати.
Zemliak.com: А що змінилося з того часу в Клишках?
Олексій Дзюба: Із села виїхала молодь. Помітив таку тенденцію десь ще на початку 2000-х. А вже остаточно молоді люди масово почали виїжджати з села десь із 2010 року.
Власне, якщо раніше трималися за роботу в колгоспі та сільгосппідприємствах, то технічний прогрес дав про себе знати. Наприклад, на обслуговування старих тракторів і комбайнів треба було більше людей. Але коли на село почала заїжджати більш сучасна техніка, то потреба у великій кількості персоналу відпала…
Ось навіть зараз у селі залишився один лише сільський клуб. Бо просто вже майже немає кому туди ходить.
Читайте також Мертві села України: рейтинг регіонів за кількістю вимираючих сіл (СПИСКИ)
Zemliak.com: А приїжджають узагалі люди жити в село зараз?
Олексій Дзюба: Від Клишок до кордону з росією — близько 60-70 км. Тож до нас зараз приїжджають люди саме з прикордоння, яке росіяни нещадно й планомірно знищують артилерією, КАБами, НАРами абощо.
Зараз, якщо чесно, у Клишках важко знайти пусту хату — багато вимушених переселенців із Середино-Буди, Ямполя приїхали до нас, тікаючи від війни. Виняток — тільки хати, які вже непридатні для життя, ті, що розпалися.
Zemliak.com: Від колгоспів у селах повелося, що голова колгоспу відповідає за все. Тож багато людей очікують від аграріїв, тобто вже приватного бізнесу, того ж. Як у вас із цим?
Олексій Дзюба: Найперше — ми платимо податки до місцевого бюджету. Але якщо у селі є якась потреба і ми можемо в цьому допомогти, то, ясна річ, допомагаємо, надаємо техніку, послуги.
Іноді — просто так, іноді — брали участь в офіційних тендерах і надавали послуги на договірних умовах та за найнижчою вартістю.
Нашим пайовикам на додачу оремо городи. Свого часу спеціально для цього мали в господарстві маленький трактор Xingtai 180, який завжди активно працював у гарячий сезон.
Zemliak.com: А чи відчули ви як житель села і місцевий фермер зміни, пов’язані із децентралізацією громад?
Олексій Дзюба: На мою думку, поки не прийшла оця глобалізація та укрупнення, то в нашому селі було багато грошей. Це було чи не найбагатше село на весь район за надходженнями до місцевого бюджету — здається, було десь близько мільйона гривень. Клишки мають багато земель сільгосппризначення і отримували від фермерів кошти.
Зараз наші гроші забрали в бюджет міської громади, куди увійшло село. І, здається, що село просто перестало бути комусь потрібним: забрали все, нічого громада не тратить тут. Певно, із послуг залишилися тільки очистка доріг від снігу в зимовий період та зарплата вчителям у місцевій школі. Ну і ще відбудували будинок культури, але, як я казав, сюди ходити вже особливо нікому…
Zemliak.com: Скільки у вашому господарстві пайовиків?
Олексій Дзюба: У нашому ФГ «Озон» — десь 700 пайовиків, тобто людей, у яких ми орендуємо земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Розміри цих ділянок варіюються від 1,8 до 4,5 га.
Договори укладаємо зазвичай на 10 років, офіційно реєструємо.
Виплату орендної плати традиційно проводимо восени, як збираємо і продаємо урожай. Якщо комусь із якихось обставин дуже треба оплату отримати раніше, то зазвичай ідемо нашим людям назустріч і розраховуємося раніше.
Розмір орендної плати, щоправда, у нас може трохи відрізнятися залежно від старостинського округу. В основному, річна орендна плата за землю складає 8% від розміру НГО. Але є поля, де за рахунок конкуренції нагнали до 12% НГО. Виходить, десь по 6-7, іноді 8 тис. грн за пай на рік.
Також за домовленістю із власниками землі розрахунок проводимо грошима, продукцією, тобто, в основному, зерном. Або трохи так, трохи так.
Zemliak.com: Як відбувається у вас процес перепідписання договорів оренди з власниками земель?
Олексій Дзюба: Договори перепідписуємо за потреби. Якщо потрібна допомога з переоформлення земельного паю у спадщину, то наша агрофірма робить це за власний рахунок і тоді укладаємо договір із новим власником-спадкоємцем.
Ми з батьком завжди стараємося спілкуватися з нашими людьми, чию землю обробляємо. Але взагалі роботою з пайовиками в нас займається окрема людина — наш бухгалтер. Хоча насправді вона в нас універсальний працівник: і працює з документами, опікується розрахунками, і говорить із людьми, і психолог, і вміє згладити якісь напружені ситуації… Усе в одному флаконі!
Zemliak.com: В Україні запустили вільний ринок землі. Що ви про це думаєте?
Олексій Дзюба: Купити чи продати землю в Україні — це хороша ініціатива, я дуже задоволений.
До цього часу ми як фізичні особи вже викупили майже 10% нашого земельного банку господарства. Тобто із майже 4 тис. га — маємо у власності до 400 га.
Ціна формується на основі державної оцінки. А далі вже домовляємось із власником так би мовити у межах розумного. Загалом, купити один пай обходиться нам приблизно у 140-150 тис. грн.
Звичайно, на мою думку, було б краще, якби у нас держава формувала банк землі. Тобто щоб люди могли продати державі свої земельні ділянки і тоді б нам, фермерам, було б трохи простіше. Бо так ми маємо працювати з багатьма власниками паїв, а в цьому випадку — працювали б лише з одним власником.
Однак мені б не хотілося, щоб до ринку землі в Україні скоро допустили іноземців. Треба спершу, щоб ми, фермери, могли би купити цю землю і самі тут працювали. А вже згодом земля знайде свого справжнього власника.
Zemliak.com: Яким, на вашу думку, буде майбутнє українського села?
Олексій Дзюба: Село житиме і його двигуном буде сільське господарство.
Якось треба в село затягнути людей, дати їм роботу, нормальні умови для життя, щоб воно все ожило. Бо зараз, виходить, людей у селі мало, молоді і дітей мало. Так і здається, що українські села вимирають.
За ким більше буде розвиток українського села? Звичайно, за фермерами. Основою сільського господарства цілком будуть агрофірми із земельним банком від 500 га.
Бо тим, хто матиме менше, надто складно створити конкурентні умови для життя і роботи в селі.
Більше того, я думаю, що фермерам треба більш активно рухатися в бік переробки зерна і всієї своєї продукції.
Займатися тваринництвом, де можна фактично створювати додану вартість вирощеного на своїх полях зерна. Наприклад, молочне скотарство, свинарство в Україні — давні промисли. Але завдяки сучасним технологіям та зниженню вартості кормів через війну і закриту логістику фермери можуть виготовляти не тільки молоко чи м’ясо, а й різну унікальну продукцію.
Читайте також Мільярдер Говард Баффет: Треба інвестувати в українське село і малих фермерів
Ми ось теж навіть попри розв’язану росією війну в Україні та близькість до російського кордону інвестуємо в переробку свого ж зерна — поставили власний цех із виробництва кормів.
Замовили під ключ в української компанії «Сій добро» і вони нам все спроєктували, привезли німецьке обладнання для переробки зерна та виготовлення гранул, запустили в роботу.
А вже тепер наше сімейне фермерське господарство задумується і про переробку молока. Тобто ми хочемо не просто продавати молоко екстра класу зі своєї ферми на місцевий молокозавод, а виготовляти власні крафтові молочні продукти. Це і робочі руки, і створення доданої вартості нашої продукції.
Zemliak.com: У цей же час в Україні працюють багато агрохолдингів, чия діяльність локалізується переважно на сільських територіях. Як це впливає на українське село?
Олексій Дзюба: У нас тут поблизу немає великих агрокомпаній, тому суттєвої конкуренції з їхнього боку не дуже відчуваємо.
Але чомусь я переконаний, що через укрупнення та оптимізацію виробництва агрохолдинги не зможуть дати українському селу поштовх до розвитку. Це більше ризики для українського села, аніж користь…
Zemliak.com: Із якими помилками чи проблемами довелося зіштовхнутися за час роботи у сільському господарстві?
Олексій Дзюба: Найбільша проблема — це росія і війна, з якою вона на нас пішла. Це сильно підкосило наше сільське господарство загалом і багатьох господарів на землі. Хотілося б якомога швидшої перемоги на цим ворогом і працювати вільно!
Ще зі свого досвіду скажу: треба раніше вчитися і освоювати передові технології в агросфері.
Я б хотів учиться раніше, кудись їздить, дивитися на передовий досвід фермерів як в Україні, так і в світі. Якби нам ці мізки і знання, що маємо зараз, та в 2000 році, коли тільки починали працювати, то все було набагато краще, швидше, ефективніше.
Але ми дуже пишаємося нашим фермерським господарством — ми буквально його виняньчили мов дитя з самого маленького!
Zemliak.com: Дякуємо за розмову та щиро бажаємо процвітання вашій фермерській справі та селу!
(с) Катерина Капустіна, Zemliak.com, 2024.
