Накосили тисячу букетів лаванди і зібрали 100 тисяч гривень для ЗСУ

Лаванда

У селищі Димер на Київщині, яке було окуповане російськими загарбниками, засновники органічної ферми Оlawander Мирослава Лінська та Олександр Мостепанюк провели благодійний Лавандовий фестиваль. Збирали на спеціальний причіп для евакуації поранених з поля бою і позашляховик для 49 окремого стрілецького батальйону «Карпатська Січ», який виконує бойові завдання під містом Ізюм.

Про це на своїй сторніці у Фейсбук написала сама Мирослава Лінська.

«У цьому підрозділі служить мій батько», — поясниоа фермерка.

У день фестивалю гості почали збір лавандового цвіту. Саме в ці дні в рослині найбільше ефірних олій. Людям роздали серпи. І вони нажали більше тисячі букетів. Частину квітів заправили в дистилятор і отримали перші результати переробки — кілька крапель ефірної олії і 2 л лавандового гідролату (засіб, який використовують в косметології).

Букети і пляшечки з готовим переробленим гідролатом (з минулого урожаю) гості отримати в подарунки за благодійний внесок для ЗСУ.

Учасники, які захотіли мати вдома живі кущі лаванди, посіяли в горщики насіння і посадили саджанці.

Результат благодійного збору — 100 тисяч гривень. Частина суми — 56 тисяч гривень — іде на причіп, який вже вигоготовляють майстри у Фастові, а решта піде на  позашляховик. До повної суми автомобіля наразі бракує ще 170 тисяч гривень.

Тож збір продовжений на сторінці Мирослави Лінської в Інстаграм.

Монобанк: 4441 1144 5438 0724

«Наші позиції у дуже важкій місцевості. Наші позашляховики, які українці для нас уже купили, на превеликий жаль, виходять з ладу, потрапляють постійно під обстріли. І нам необхідне поповнення нашого автомобільного парку. Дякуємо за розуміння, за допомогу. Разом переможемо!» – передав звернення бійців з передової Ігор Сабій, заступник командира 49 батальйону.

Мирослава Лінська згадує, що з лютого 2022 року їхня родина жила в окупації 2 тижні. Потім були змушені евакуюватися. Росіяни жили на фермі, розкрадали реманент, грабували кав’ярню. Селище звільнили на початку квітня.

«Я дуже не хотіла покидати своє поле, свій дім. Звісно, спочатку ніхто не думав, що буде так небезпечно. Окупанти почали ходити по будинках, шукати дівчат, шукати автомобілі, стріляли у всіх, хто виходив на вулицю. Подзвонив знайомий з сусіднього села і сказав: вони вже заходять у будинки, стріляють, треба виїжджати», — пригадує жінка.

Мирослава каже, що вони з чоловіком взяли кота і два рюкзачки лише з декількома речами. Пішли забирати сестру, яка з дворічною дитиною сиділа в підвалі. У її дворі вже були росіяни. Пішли за туди з пачкою сигарет, щоб їх не розстріляли.

Пішки рушили в бік Києва. У Демидові вже був зірваний міст через річку. За родиною фермерів було, напевно, півтисячі людей — з дітьми, з собаками, з котами. Люди посеред березня просто роздягалися до білизни і переходили через воду.  На тому березі люди з окупації вперше за час війни зустріли українських військових.

«Неможливо описати мої емоції, коли я їх побачила. Це захист, безпека, навіть якщо вони стоять за сотні кілометрів від мого дому — на Донбасі, під Херсоном, на Харківщині», — сказала Мирослава Лінська.