Деколонізація в Україні: як це має бути? Коротко про проєкт Закону

Рух за деколонізацію України від росії

Восени 2022 року у ВРУ народні депутати зареєстрували законопроєкт №7721 «Про деколонізацію гуманітарної сфери України».

За нашими джерела, до кінця березня 2023 року цей документ мають розглянути вже у сесійній залі парламенту. Отож, про що цей проєкт Закону і чого від нього варто очікувати?

Мета деколонізаторського проєкту Закону

Метою законопроекту є встановлення уніфікованих правил позбавлення України від імперського, постімперського, радянського символізму, інших символів російської імперської гегемонії в українському публічному просторі, культурі, освіті, архітектурі, засобах масової інформації (медіа), топоніміці тощо. 

Для досягнення цієї мети пропонується встановити базові принципи державної політики деколонізації України, запровадити обмеження на пропаганду ідеології «русского міра» та іншої антиукраїнської, проросійської пропаганди, поширити заборону на трансляцію/ретрансляцію телевізійних і радіопрограм не лише на суб’єктів у сфері інформаційної діяльності, але й на інших осіб, заборонити використання пов’язаних з російською імперією назв та імен в об’єктах топоніміки, найменуваннях освітніх і культурних закладів тощо. 

Про що законопроєкт №7721

Законопроект передбачає наступні положення:

• встановлюються принципи державної політики деколонізації, включивши до них як ті, що були реалізовані раніше в раніше прийнятих законах України, так і ті, що запроваджуються цим законопроектом;

• встановлюється заборона антиукраїнської, проросійської пропаганди, до якої включається в тому числі поширення матеріалів, заснованих на ідеології «русского міра», тверджень щодо російського імперіалізму та месіанства, приниження України та національної гідності українців тощо;

• розширюється раніше запроваджена заборона трансляції ретрансляції телевізійних і радіопрограм держави-агресора також на російські ОТТ-сервіси, готелі, громадський транспорт, заклади громадського харчування тощо;

• закріплюються критерії для ідентифікації російських суб’єктів у сфері медіа, які дозволяють не обмежуватись лише формальними ознаками місця реєстрації, а керуватись відповідним контентом;

• визначаються умови встановлення пам’ятників, присвячених будьяким фізичним особам, подіям в історії України та світу, використання їх імен в найменуваннях закладів культури, освіти з метою недопущення глорифікації осіб, які використовуються в антиукраїнській пропаганді або самі займались такою пропагандою;

• запроваджуються наслідки невиконання релігійними організаціями, керівний центр яких знаходиться в державі-агресорі, вимог Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» в частині найменування.

Заборона антиукраїнської, проросійської пропаганди

Антиукраїнською, проросійською пропагандою вважається маніпулятивна, недостовірна інформація, яка по своїй формі або змісту спрямована на приниження України, Українського народу, просування ідеї зверхності або неповноцінності України, українців, інших народів України, за ознаками їх релігійних переконань, ідеології, належності до тієї чи іншої нації або раси, фізичного або майнового стану, соціального походження, домінування Росії, росіян над Україною і українцями.

Окремими різновидами антиукраїнської, проросійської пропаганди є: 

1) будь-які матеріали засновані на ідеології русского міра або її окремих елементів, в тому числі (але не виключно) шляхом просування тверджень, що «Української держави не існує», «української нації не існує», «української мови не існує», «єдність українського та російського народів», «свята Русь з центром в Москві» та похідних від них;

2) поширення будь-яких тверджень, заснованих на російському імперіалізмі, месіанстві, євразійстві з будь-якою метою, крім засудження вказаних форм російської державної політики; 3) пропаганда комуністичного тоталітарного режиму, його символіки; 

4) будь-які заклики до розв’язування агресивної війни проти України або її пропаганди та/або розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті всередині України;

5) трансляція фільмів, телепередач, радіопередач, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їхніх окремих дій, що виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України. Для цілей застосування цієї норми використовуються визначення та критерії, встановлені Законом України «Про кінематографію»;

6) поширення у будь-якій формі і будь-яким способом творів, в яких принижується Україна та (або) національна гідність українців; 

7) пропаганда російського нацистського тоталітарного режиму,збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну;

8) виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, у тому числі шляхом представлення збройної агресії Російської Федерації проти України як внутрішнього конфлікту, громадянського конфлікту, громадянської війни, заперечення тимчасової окупації частини території України; 

9) глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, представників збройних формувань Російської Федерації, іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також представників окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи та інші структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та представників підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України, у тому числі шляхом їх визначення як «повстанці», «ополченці», «ввічливі військові люди»; 

10) заперечення автокефалії Православної церкви України та її канонічного статусу, правової бездоганності Томосу про автокефалію Православної церкви України, що ґрунтується на скасуванні Константинопольським патріархатом неправового рішення Московського патріархату про підпорядкування Київської православної митрополії в 1686 році; 

11) підтримка зазіхань Російської православної церкви на володіння територією України як повністю, так і будь-якої частини; 

12) інші різновиди антиукраїнської, проросійської пропаганди, що відповідають ознакам, встановленим частиною першою цієї статті. 

Деколонізація у сфері спорудження пам’ятників (монументів) 

Пам’ятники (монументи), меморіальні дошки, інші пам’ятні знаки, присвячені будь-яким фізичним особам, подіям в історії України та світу, споруджуються, створюються, встановлюються в публічних місцях виключно за наявності індивідуального погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері культури. 

Спорудження, створення, встановлення пам’ятників (монументів), меморіальних дошок, інших пам’ятних знаків, присвячених будь-яким фізичним особам, подіям в історії України та світу, допускається без індивідуального погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері культури в таких випадках: 

1) якщо йдеться про увічнення пам’яті особи, відзначеної державними нагородами України відповідно до Закону України «Про державні нагороди України»; 

2) якщо пам’ятник (монумент), меморіальна дошка, інший пам’ятний знак, стосуються історичних подій, що мали місце на території України під час Другої світової війни, з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»; 

3) в експозиціях музеїв, тематичних виставках, Музейному фонді України, а також бібліотечних фондах;

4) у процесі наукової діяльності, в тому числі під час наукових досліджень та поширення їх результатів у не заборонений законодавством України спосіб; 

5) на намогильних спорудах; 

6) під час викладення або реконструкції (зокрема історичної) історичних подій, строком не більше двох місяців від дати встановлення; 

7) у приватних колекціях та приватних архівних зібраннях; 

8) як об’єктів антикварної торгівлі. 

Найменування закладів культури, освіти

Назва закладу культури, заснованого на державній або комунальній формі власності може містити власні імена будь-яких фізичних осіб, географічні назви (крім назв населених пунктів, районів або областей, де вони розташовані) виключно за наявності індивідуального погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері культури. 

Для цілей застосування цієї статті, до географічних назв, для використання в назві яких необхідне індивідуальне погодження, прирівнюються офіційні повні або скорочені назви держав, міжнародні літерні коди держав, а також похідні від них, крім слів "Україна", "український" у відповідних відмінках.

Підставами для відмови у наданні індивідуального погодження на використання власних імен фізичних осіб, географічних назви у найменуванні державного і комунального закладу освіти є: 

1) наявність асоціативного зв’язку між власним іменем фізичної особи або географічною назвою та державою-агресором, в тому числі використання імен цих осіб або географічних назв в антиукраїнській пропаганді; 

2) висловлювання фізичною особою будь-яких антиукраїнських виступів, в тому числі використання антиукраїнських висловлювань в творах, автором або співавтором яких є відповідна фізична особа; 

3) розташування географічного об’єкта, про погодження на використання географічної назви якого подана заява, на території держави-агресора.

Найменування релігійних організацій 

Релігійна організація (об’єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об'єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, зобов'язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об’єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов’язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об’єднання) з можливим додаванням слів «в Україні» та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації.

Порядок зазначення назви релігійних організацій (об'єднань), які безпосередньо або як складові частини іншої релігійної організації (об'єднання) входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, встановлюється Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Основи деколонізації у сфері медіа 

Трансляція, ретрансляція, публічний показ, публічне сповіщення програм (телерадіопрограм, аудіовізуальних програм) телерадіоорганізацій, інших суб’єктів у сфері медіа, які підпадають під юрисдикцію Російської Федерації або прирівнюються до них відповідно до цього Закону, заборонена, в тому числі: 

1) в багатоканальних телемережах (багатоканальних електронних комунікаційних мережах), в тому числі кабельних, ефірних (цифрових) супутникових, а також в мережах (електронних комунікаційних мережах загального користування) інших постачальників програмних послуг, доступ до яких надається без використання ресурсу багатоканальних телемереж, багатоканальних електронних комунікаційних мереж (в тому числі по технологіям OTT, OTT-TV тощо); 

2) з використанням мережі Інтернет, в тому числі в каталогах нелінійних аудіовізуальних сервісів та аудіомедіа-сервісів; 

3) в пакетах телевізійних та (або) радіопрограм (аудіовізуальних медіасервісів), які поширюються в електронних комунікаційних мережах суб’єктів господарювання та інших осіб, що надають послуги тимчасового розміщення громадян, в тому числі в готелях незалежно від кількості номерів, в інших мережах, якщо добір і організація телевізійних програм та (або) радіопрограм здійснене зазначеними суб’єктами або третіми особами під їх контролем; 

4) в закладах громадського харчування (ресторан, бар, кафе, їдальня, закусочна, піцерія, кулінарія, кіоск чи інший заклад незалежно від територіальних ознак (місця) провадження господарської діяльності з громадського харчування та ступеня доступності харчування будь-яким особам), будь-яких торговельних або офісних приміщеннях, приміщеннях або спеціально обладнаних територіях поза приміщеннями, в яких здійснюється побутове або інше обслуговування споживачів, в тому числі на ринках та окремих торгових місцях, якщо вибір телевізійної програми та (або) радіопрограми, здійснений власником або орендарем відповідного приміщення, торгового місця або відповідної території чи здійснений третіми особами під їх контролем;

5) в технологічних телемережах, електронних комунікаційних мережах спеціального призначення, не розрахованих на масове приймання їхніх програм, зокрема в системі, в якій обладнання для поширення та прийому інформації належить одному суб’єкту господарювання, а зміст інформаційного наповнення переважно стосується господарської діяльності такого суб'єкта і спрямований на працівників або інших осіб, пов’язаних з таким суб’єктом; 

6) у місцях проведення масових заходів політичного, освітнього, релігійного, культурного, наукового, спортивного або іншого характеру, розважальних заходів та заходів для дітей; 

7) у салонах пасажирського транспорту загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен); 

8) в школах та інших закладах освіти; 

9) в інших місцях де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім’ї або близьких знайомих цієї сім’ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

Телерадіоорганізація, інший суб’єкт в сфері медіа підпадає під юрисдикцію Російської Федерації якщо вона має ліцензію на мовлення, видану у вказаній країні, а також у випадках, коли вона відповідає критеріям, встановленим законом та (або) Європейською конвенцією про транскордонне телебачення. 

Телерадіоорганізація, інший суб’єкт в сфері медіа що не має ліцензії Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, прирівнюється до такої, що підпадає під юрисдикцію Російської Федерації, якщо: 

а) її кінцевим бенефіціарним власником (контролером) є громадянин Російської Федерації або на будь-якому рівні структури власності є резиденти Російської Федерацією з сумарною часткою не менше 10%; 

б) телерадіоорганізація отримувала кошти у формі позик, кредитів, внесків до статутного капіталу, інвестицій в будь-яких формах, цінні папери, а також майно, в тому числі будь-яке технічне обладнання, що може використовуватись в технологічному процесі створення (комплектування та/або пакетування) або розповсюдження програм, від фізичних та/або юридичних осіб, які є резидентами (в тому числі податковими) Російської Федерації, або від органів державної влади, органів місцевого самоврядування Російської Федерації; 

в) телерадіоорганізація допустила трансляцію телевізійних передач, радіопередач (аудіовізуальних медіа-сервісів), що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їхніх окремих дій, що виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України. Для цілей застосування цієї норми використовуються визначення та критерії, встановлені Законом України «Про кінематографію». 

Санкції майбутнього Закону

За порушення вимог цього закону центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері культури застосовує економічні санкції, а саме: 

за порушення вимог щодо заборони антиукраїнської, проросійської пропаганди – штраф в розмірі від 10 до 50 мінімальних заробітних плат; 

за порушення вимог щодо трансляції, ретрансляції, публічного показу програм (телерадіопрограм) телерадіоорганізацій, які підпадають під юрисдикцію Російської Федерації або прирівнюються до них відповідно до цього Закону, якщо порушення допущене особою, нагляд за діяльністю яких не здійснюється Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення – штраф у розмірі від 5 до 25 мінімальних заробітних плат.