Щоб бути в курсі свіжих новин, підпишіться на сторінки сайту Земляк у Facebook, Telegram та в Instagram.
Худоба у прифронтових регіонах: як допомогти і врятувати свійських тварин
31 серпня 2024,09:00
Повномасштабна війна, яку розв’язала росія в Україні із 2022 року, приносить руйнування, страждання та смерть не тільки нашим людям, а й тваринам.
Тисячі котиків і собак разом із їхніми господарями покинули свої улюблені домівки або опинилися в російській окупації, отримали поранення чи загинули від російських ракет, снарядів та ударних безпілотників. А ще безліч — опинилися на вулиці й виживають сам на сам у прифронтових реаліях.
Страждають від війни також домашні сільськогосподарські та навіть дикі тварини — корови, кози, вівці, віслюки, коні, свині, вепри, косулі та олені тощо… І якщо кота або собаку господарям можна взяти з собою без особливих проблем, то евакуювати велику та дрібну худобу набагато складніше.
Розбираємося, як із цим викликом під час війни справляються українці та як допомагають свійським і диким тваринам на фронті та на прифронтових територіях.
Матеріал створено в рамках проєкту «Медіа єднають українців» від ГО «Центр практичної освіти Накипіло». Проєкт реалізовано за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
Як худоба і люди переживають війну
Молочну ферму «Урожай» із села Лучка на Сумщині, де тримають більше 600 дійних корів, війна застала, як і більшість українців, зненацька. Перші ворожі колони російської техніки дійшли сюди на другий день від початку повномасштабного вторгнення. Ворожі війська проїхали переважно транзитом, подекуди зупиняючись на короткий відпочинок.
«На щастя, бойових дій у нас не було як таких. Але це все суттєво вплинуло на роботу ферми та життя наших корів», — згадує місцевий фермер Володимир Шевченко.
За його словами Володимира, зупиняти роботу ферми та догляд за коровами ніхто не планував навіть попри ймовірні загрози. Адже, як каже, людині можна це все пояснити, а тварині — ні, вона хотітиме їсти-пити, її треба обов’язково доїти, стежити за станом здоров’я та прибирати за нею.
«Корів доїли, але до нас не їхали молоковози, нікуди було дівати молоко… Виникла суттєва потреба зменшити надої. І це вдалося зробити завдяки швидкій зміні раціону, яку ми ввели з зоотехніком і ветеринаром», — каже Володимир Шевченко.
Отож, із того часу на фермі мають запасний план дій на випадок небезпеки — хто залишається, хто чим займається, а хто має подбати про інші не менш важливі справи, як-от евакуація людей і тварин…
Крім того, у господарстві тепер завжди тримають про запас корми, ветеринарні препарати та засоби гігієни на випадок перебоїв із постачанням цього добра на ферму. А після тривалих перебоїв з електропостачанням внаслідок російських атака на енергетичну інфраструктуру фермери запаслись кількома потужними генераторами. Тож за наявності пального ферма зможе функціонувати досить тривалий час.
А от родині нашого давнього знайомого фермера із Харківщини Євгена Твердохлібова та його дружини Марії із Харківщини довелося пережити російську окупацію та вивозити кіз зі своєї молочної ферми «Seven Gardens».
Господарство «Seven Gardens Farm» було розташоване в селі Алісівка Дергачівського району на Харківщині — за 2 кілометри від російського кордону. Поголів’я тварин тут складало близько 50 кіз. Але їхнє маленьке село в 30 хат майже з самого початку війни опинилося в окупації.
«Ми були налаштовані лишатися на фермі до перемоги України. Фронт був вже дуже близько, окупанти нарили окопів майже під будинком. Але ми звикли жити під звуки війни, навчилися розрізняти різновиди снарядів. Щоб лишити тварин навіть думати я не хотіла до того самого дня, коли російські солдати забрали мого чоловіка на катівню…», — ділиться Марія.
Зрештою, Євген і Марія виїхали зі свого села з 5 козами, 3 козенятами та норвичем Білкою — це всі тварини, яких вони змогли вивезти в легковому авто з причепом.
«Решту 18 дорослих кіз та 15 тримісячних кізочок ми просто випустили на пасовище. Двері козівника зафіксували, щоб вони змогли самі заходити в приміщення. Налили воду у всі ємності, які були в господарстві і на сироварні. Також на фермі залишилися наші великі дворові собаки та кішка. Це найстрашніше рішення, яке ми приймали на цей час в житті, — усе залишити і їхати в нікуди!», — каже Марія.
Родина вірила, що їхнє село наші захисники скоро відіб'ють у росіян і вони змогли б вивезти всіх тварин, що залишилися, на безпечні території в Україні. Через кілька місяців Твердохлібові з дітьми вимушено виїхали за кордон, ЗСУ звільнили Алісівку під час харківської офензиви, але про долю кіз із «Seven Gardens Farm» так нічого невідомо.
Господарі зі приватних домоволодінь, які опинилися поблизу лінії фронту, теж змушені евакуюватися не лише самі, а й зі своїми тваринами. Навіть якщо треба пройти десятки кілометрів під можливими обстрілами російських військ, українці старанно подбають про те, щоб забрати своїх корів, кіз, коней і свиней.
Свого часу житель Ірпеня Андрій Михайлов разом зі своєю коровою Мартою та биком Тройкою пройшли близько 100 км із Київщини до Житомирщини, тікаючи від ворожих російських куль та снарядів.
До слова, у коментарі нам ексочільниця Мінагрополітики Ольга Трофімцева розповіла, що подібні історії відбуваються весь час — від самого початку повномасштабного вторгнення росії і донині. Страждають і люди, і свійські тварини уздовж усієї лінії фронту.
«Вовчанськ. Літо-2024. Велика ферма на 600 голів. Тікати? Як з 600 головами втечеш? Працюють. Шукають шляхи переорієнтування збуту, у тому числі можливості співпраці для експорту», — каже пані Ольга.
Тварини люблять ЗСУ, ЗСУ люблять тварин
На цій визвольній війні тварини, як і люди, виявляється бувають «цивільними» і «військовими». Тобто в зоні ризику опиняються не лише тварини з ферм та господарств на прифронтових територіях.
Дуже часто у місцях тимчасової дислокації та на позиціях наших захисників безпосередньо на лінії зіткнення з ворогом… приживаються котики та собачки, у яких теж колись були домівки та свої люди.
Але ж не котиками та собачками єдиними… Хлопці і дівчата зі складу Сил оборони України часто розповідають, що з ними приживаються дикі свині, козулі, олені, кози і навіть корови з кіньми!
Скажімо, навіть для мене — головної редакторки Zemliak.com — було дуже неочікувано отримати від свого чоловіка-військовослужбовця відео з Донеччини, на якому вони з побратимами підгодовують… стадо вепрів із маленькими вепренятами.
Тварини настільки звикли до постійних вибухів і перестали боятися людей, що спокійно час від часу підходили до тимчасового помешкання підрозділу мого чоловіка.
«Дивись, як вони прикольно хрюкають! А рила, а вуха які! Нам привозили яблучок, то я запасся і приніс поросяткам — вони такі голодні! Ще виявляється, вони люблять згущене молоко!», — розповів мій чоловік, чинний військовослужбовець ЗСУ.
Ще були фото та відео, де покинутим прифронтовим селом бродили кози і в пошуках їжі та води безапеляційно стрибали на машини наших воїнів, ігноруючи гучні вибухи від артилерії та авіації на фоні.
«Котів видають гарним хлопцям. А поганим дівчатам видають чотирьох баранів, двох коней і лошатко», — розповіла ще одна наша знайома військовослужбовиця пані Алла про власний досвід із тваринами.
А якось на позиції наших військових прийшли дика свиня із пораненою ногою та бичок. Тварини крізь зарослі кущів пробиралися до хлопців, бо підсвідомо розуміли — там їм допоможуть, обігріють, напоять, нагодують. Військовий на ім’я Максим зміг вивезти з позицій Машку і Мартина — так він назвав своїх нових улюбленців, а згодом тварин вдалося евакуювати на малу батьківщину нашого захисника у село на Запоріжжі.
Сам військовий знімав про це відеоблог у TikTok, який набув шаленої популярності. Тож багато хто з інтернет-користувачів із задоволенням стежать за подальшою долею веприхи Машки та бика Мартина.
Ще було безліч історій про евакуації корів та коней безпосередньо із фронту, за якими стежила вся Україна.
Справді дуже багато сільськогосподарських тварин залишаються у селах та містах поблизу фронту, тож і бродять у пошуках прихистку, харчів та людей. Зазвичай українські захисники та захисниці на різних напрямках фронту допомагають тваринам, які вимушено опинилися в біді. Підгодовують та намагаються прилаштувати в хороші руки. При цьому нерідко військові кажуть, що тварини, приходячи до них, демаскують їхні позиції і доводиться максимально швидко шукати рішення та прихисток для них.
Але насправді евакуювати кота і собаку навіть із-під російських обстрілів трохи легше, аніж вивезти кіз, корів чи коней. Як кажуть самі військові, це задача із зірочкою.
Так, у цій справі нашим воїнам часто допомагають волонтери та зоозахисні організації, як наприклад, UAnimals, ГО «Порятунок тварин Харків», «Save Animals Ukraine», Animal Rescue (Kyiv/ KHarkiv), Зоопатруль та інші.
Домівки врятованих тварин
Для тих тварин, яким пощастило бути врятованими із пекла війни, є кілька сценаріїв.
Часто фермери та господарі самі шукають нові домівки для їхніх свійських тварин. Так, багато ферм у центрі та на заході України відкрили свої двері для врятованих корів, кіз, коней, віслюків і свиней.
«У звʼязку із ліквідацією ферми продам душу — стадо джерсейських корів різного віку», — якось за допомогою такого сердечного повідомлення фермер із Харківщини та засновник фермерського господарства «Благодатне» Валентин Спасибо знайшов домівку для свого стада корів.
Наприклад, для сотень тварин із окупованих територій екоферма «Зелений Гай» на Дніпропетровщині стала не просто тимчасовим прихистком, а справжнім домом. Працівники «Зеленого Гаю» піклуються про мулів, телят, кіз, коней, кроликів, зайців та оленя, яких вдалося евакуювати подалі від лінії фронту.
Буває так, що фермери релокують, переміщують свої господарства, тобто шукають відносно безпечне місце, куди переїжджають самі і перевозять своїх сільгосптварин.
А от свого часу родинна ферма «Лиманська коза» виїхала з Херсонщини у село Гвоздів на Київщину, а нині вже відновила виробництво крафтових сирів на новому місці. Подружжя Олени та Валентина Бєлозоренків створили свою козину ферму в селі Станіслав за 40 км від Херсона більше 5 років тому, але після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну фермери та їхні тварини пережили окупацію армією росії та щоденні російські обстріли.
Згодом родина Бєлозоренків з усіма 20 козами і козенятами, 7 псами, 6 котами були все ж релоковані з Херсонської в Київську область.
«Завдяки добрим людям моїм батькам та їхньому господарству є де жити. І вони всіма силами намагаються стати на ноги. Тому якщо у вас буде бажання, то ви можете замовити смачні сири їхнього виробництва в будь-який куточок України», — написала Влада Бєлозоренко, донька Олени та Валентина.
Часто поодиноких корів, кіз, коней чи свиней військовим та волонтерам вдається прилаштувати в хороші руки і знайти нових господарів.
Рідше свійські тварини можуть опинитися у притулках. Щоправда, далеко не всі притулки та пункти перетримки тварин можуть піти на такий крок, оскільки догляд за худобою зазвичай суттєво відрізняється від догляду за котами та собаками.
Так, наприклад, у справжньому львівському притулку «Домівка врятованих тварин» поряд із котами та собаками живуть козел Петро і вівця Йося.
Як розповіла працівниця притулку Анна Удуд, для цих тварин потрібен окремий раціон — сіно, солома, овочі, фрукти тощо.
«Вівцю Йосю ми вигодували з маленького ягнятка соскою. А Петро має складний характер: любить побитися трохи. Проте вони за стільки часу звикли жити разом, що складно уявити», — поділилася Анна.
При цьому козел та вівця разом із іншими тваринами часто прогулюються по території притулку і вважають себе повноцінною частиною свого так званого прайду.
Зрештою, небайдужі люди по всій Україні докладають титанічних зусиль, аби допомогти тваринам під час війни.
Що треба знати про життя і евакуацію тварин у прифронтових регіонах
Із попереднього досвіду власників свійських тварин, волонтерів, ветеринарів та небайдужих людей в умовах повномасштабної війни можна зібрати невеликий список порад.
Порада 1. При наближенні лінії фронту та загрози бойових дій усім цивільним людям та тваринам слід евакуюватися. На місцях залишаються тільки ті, хто захищають нашу землю від ворога, і ті, хто їм допомагає.
Якщо біля лінії зіткнення залишаються люди і тварини, то це суттєво ускладнює роботу Силам оборони України. Краще подбати про свою безпеку та безпеку тварин заздалегідь.
Порада 2. З огляду на першу пораду, у всіх фермерських господарств та простих приватних домоволодінь на прифронтових територіях має бути власний план дій на випадок воєнних загроз — чіткі алгоритми для людей, продумана логістика для тварин та сформовані стратегічні запаси кормів, води, ветеринарних препаратів тощо.
Слід детально продумати варіанти «для відходу» — обдумати раціони для тварин, враховуючи можливі обмеження, домовитися про прийом із господарствами у більше безпечному регіоні, дізнатися, які волонтерські організації можуть допомогти з переїздом, поцікавитися, які компанії можуть здійснити перевезення тварин і обладнання тощо.
Також слід обов'язково подбати про всі необхідні документи для тварин та, по можливості, інструменти й засоби для догляду.
Порада 3. Завжди пам’ятати, що безпека — понад усе. Тому всі дії щодо допомоги та порятунку тварин слід виконувати тільки тоді, коли це не становить загрозу для життя і людей, і тварин.
Порада 4. Розуміти, що тварина — не людина. Якщо людині можна пояснити, що відбувається довкола, то корови, кози, коні, вівці та інші свійські тварини аж ніяк не зрозуміють.
Однак тварини також переживають стрес через зміну обстановки та воєнні дії. наприклад, кози через гучні звуки просто ціпеніють і падають замертво, а коні чи корови можуть, злякавшись, зламати загороду, нанести шкоди собі і людям довкола…
Тому треба знати і розуміти психологію тварин, щоб в разі надзвичайної ситуації тримати все під контролем.
Порада 5. Якщо все ж при наближенні бойових дій доводиться залишити тварин, то в жодному разі не можна їх лишати на прив’язі чи в закритому приміщенні. Бо це означатиме для них вірну смерть. А на волі все ж у корів, кіз та коней буде бодай якийсь шанс вижити і врятуватися…
Отож, війна, на жаль, учить усіх нас — і людей, і тварин — пристосовуватися до нових умов. Та навіть у цей страшний час завжди є місце для любові та неймовірних історій порятунку.
Тож хай швидше буде наша Перемога над ворогом, і на долю наших людей та тварин більше не випадає таких страшних випробувань!
(с) Катерина Капустіна, Zemliak.com, 2024.
