Мер-артилерист Андрій Старух: Нашу бойову машину Град жартома називають Порш Пана Мера

Андрвй Старух біля Граду

Міський голова Монастириської громади, що на Тернопільщині, Андрій Старух пішов на службу в Збройні сили України у березні 2023 року. Зараз захисник є командиром 2 відділення 1 реактивного артилерійського взводу реактивної артилерійської батареї у складі 47-ї окремої механізованої бригади «Ма́ґура» (47 ОМБр).

Нині Андрій Старух разом із екіпажем бойової машини РСЗВ «Град» виконує завдання на запорізькому напрямку, де Збройні Сили України здійснюють контрнаступальну операцію та активно просуваються вперед, знищуючи російських окупантів. Лише за місяць така машина випускає на російські позиції близько 2 тис. снарядів.

Про своє рішення піти добровольцем на фронт і підписати контракт голова громади оголосив 20 березня 2023 року під час сесії міської ради. Акцентував, що не може інакше, бо, за його словами, кожен правдивий патріот зобов’язаний зараз бути на фронті. На передовій зараз і його рідний брат.

Свого часу у 2015-2016 роках Андрій Старух уже воював із росіянами у зоні АТО у складі 14-ї Володимир-Волинської механізованої бригади.

«Уже не вперше, змінивши цивільний одяг на військову форму, міський голова Андрій Старух, підтверджуючи свою активну громадянську позицію, став на захист української землі, на захист української держави», — повідомили на офіційному сайті Монастириської міської ради.

Андрій Старух вперше був обраний мером міста Монастириська в 2014 році. Після початку повномасштабного вторгнення посадовець неодноразово їздив на фронт, аби відвезти допомогу бійцям. Андрій Старух міг уникнути мобілізації, адже як міський голова він має імунітет, але попри це посадовець вирішив приєднатись до війська добровольцем. 

— Та машина називається жартома Порш Пана Мера, — розповідає Андрій Старух про своє нове «робоче місце» — РСЗВ БМ-21 «Град» — в інтерв’ю журналісту Мар’яну Кушніру спеціально для Радіо Свобода.

— Чому? 

— Тому що я мер мер міста Монастириська в Тернопільській області… 

— От розкажіть, чому, ви голова громади, опинилися тут?

—  В українців є «запит на зраду влади», яку розганяє росія. І кожна нова влада, яка приходить, любить обгидити своїх попередників. У нас недовіра до державних інституцій і вона більше суб'єктивна, ніж об’єктивна, на мою думку. Хоча, звичайно, людина при владі, депутати міський голова, різні начальники в адміністраціях мають більше можливості уникнути мобіліазції до армії для себе, своїх родичів… Тобто «відмазати».

Я зобов'язаний час від часу виставляти фотографії в соціальних мережах для підтвердження свого статусу військовослужбовця, хоча не люблю ці речі. Чому? Бо я постійно є об'єктом брехні та спекуляцій. По-людських міфах «роздаю повістки в Тернополі, Львові» чи «живу в готелях»… Якщо людина пішла до війська, то я ще маю доводити людям, що «не слон і не верблюд» і не якийсь покидьок… 

— Чому і як ви пішли в ЗСУ?

— Я вже другий раз на війні. У 2015 році я воював під Красногорівкою на Донеччині у складі мінометної батареї. Тоді мені просто дали повістку. А цього разу я вже сам пішов, попросив воєнкома, щоб мені виписав повістку.

До цього наша громада прийняла бюджет, програми соціально-економічного розвитку, усі потрібні речі зробили і запланували. Лишив хорошу команду, зараз спілкуємося дистанційно. Так, їм без мене важче, але таким було моє рішення.

— Які у вас зараз задачі тут на службі?

— Нам, артилеристам, приходить інформація про ціль, яку ми маємо «відпрацювати», накрити. Що ми, власне, і робимо.

— Виходить, ви обміняли крісло мера на крісло бойової машини?

— Не зовсім так, не міняв. Я чинний міський голова — не складав своїх повноважень. Просто на певний час я розставив пріоритети: спочатку — програма розвитку громади, а потім — захистити цей вибір, який зробила наша громада.

Якщо ми програємо, то той бюджет громади будуть тратити москалі, а не українці… Я не хочу, щоб мої родичі були вбиті чи ще там щось. 

— А звідки ви?

— Я сам з півдня України. Не вся моя рідня пережила Голодомор. Я знаю, що таке росіяни… не з чужих слів.

— Наскільки гаряча ситуація на цьому напрямку, де ви зараз? Як часто і наскільки доводиться виїжджати?

—  Ну буває і 10 виїздів на добу, буває і менше. Воно якось більш хвилеподібно. Залежить від приналежності, кількості завдань, пріоритетів, які ставить нам вище командування. І ми виконуємо поставлені завдання. Звичайно, ми працюємо не одні, не лише наша машина, тут працює ціла батарея. 

— Трошечки розкажіть про машину.

— Це, загалом, 40 стволів, в яких є 40 6-кілограмових снарядів. 

Бережемо кров піхоти! Це означає, що приїжджає машина, 100-кілограмовий ящик снарядів  розвантажується, складається «на кухню», потім при потребі відкривається снаряд, готується до бою, вкручується запал, споряджається машина… І тоді машина виїжджає на бойове чергування і вже з різних позицій «накриває» різні цілі. 

— Наскільки вона ефективна? 

— Я вважаю, що це дуже ефективна машина. Вона працює по площах: залп накриває 400х400 метрів.

— Що вам допомагає працювати? Це важка праця?

— Так, є трохи. Але нас, як у гімні націоналістів, мотивує гнів і злість на ворогів! Не чув ні разу, щоб хтось із хлопців скаржився, що важко чи щось інше…

Навпаки люди мотивовані в підрозділі. Вони із розумінням і іноді із задоволенням споряджають все. Не раз із жартами чи смішками навіть. Швидко. Бо коли машина приїжджає, треба негайно зарядити, щоб вона була вже готова до виконання наступного завдання.

«Мазепа, Я Мер. Перевірка зв'язку. Заїжджаємо на вогневу»

«Готово!» 

Наприкінці червня 2023 року Андрій Старух був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних сил України — «Золотим хрестом».

Довідка 

Андрій Старух народився 22 липня 1980 року. Його родина мешкає в місті Монастириська Тернопільської області. Має вищу освіту.

За даними декларації, має дружину Віру Ігорівну та сина Дмитра.

Андрій Старух є засновником «Центру наукових досліджень колоніального впливу» та ГО «Ветеранів АТО Монастирщини».

У 2014 році обраний головою міста Монастириська. Балотувався від політичної партії ВО «Свобода», членом якої він є.