Лариса Гурова: Кози на нашій фермі звикли до вибухів

Лариса Гурова, співзасновниця козиної ферми

Поголів'я домашньої ферми «Ого-го кози-кози» у селі Новохатське на Донеччині за місяці повномасштабної війни не тільки не зменшилось, а й збільшилось із 85 до 127 кіз!

Про це та багато іншого засновниця ферми, досвідчена козівниця Лариса Гурова розповіла нашим партнерам із проєкту «Бізнес Мережа Сільських Жінок України». 

Маленька ферма на межі

До повномасштабного вторгнення російської федерації на фермі працювали 4 штатні працівники та 2 сезонні. Основним джерелом доходу був продаж сиру та козенят. 

Спеціалісти домашньої ферми «Ого-го кози-кози» зібрали місцеві зразки коротковухих кіз і провели цілеспрямовану селекційну програму розведення, щоб сформувати породу.

«Наша праця принесла свої плоди: у 2017 році українську коротковуху козу офіційно внесли до національного класифікатора порід. Перші 10 кіз були зареєстровані саме з нашого господарства», — гордо розказує Лариса Гурова.

Нині до лінії фронту кілька десятків кілометрів, а в хліві ферми «Ого-го кози-кози» з'являлося нове життя. Маленький білий цапик та чорна в плямах кізонька — 100% англо-нубійці. 

Коза Амаретта за 10 місяців вже так звикла до постійної канонади, що зовсім не реагує на звуки вибухів, і, як кожна мама, усіма думками зі своїми новонародженими козенятами.

«Якось я вже бігла від війни, тоді російські загарбники прийшли до мого рідного Донецька. У селі на кордоні трьох областей — Донецької, Запорізької та Дніпропетровської — у 2014 році ми створили козячу ферму. Відтоді серйозно займаємося виведенням кіз української коротковухої породи. З 24 лютого до квітня вагались, переїжджати чи ні, але коли ЗСУ зупинили просування, вирішили таки залишитися вдома. Знаєте які у нас тут луги, тому і молоко, і сири чудової якості!», —  розповідає господиня ферми Лариса Гурова.

Кози, розумні й кмітливі, примхливі й трохи істеричні, звикли жити в тиші місцевих луків біля закруту невеликої річки, де тільки жаби та цикади своїм розміреним співом оживляють місцевий спокій. 

Перші вибухи, звуки техніки викликали паніку, тварини здригалися, зажовували та запивали стрес у хліві. А навесні, коли почався повноцінний випас, при першому гуркоті кози, не чекаючи команди пастуха, прямували додому. Збивались у купу і летіли, наче хмара. Ні смак свіжих лугових трав, ні ранкове відчуття голоду не могли подолати почуття страху.

«Стільки викиднів, як у лютому-березні 2022 року, у наших кіз не було ніколи, а ще —  передчасні пологи та смертність молодняку вище за норму. Так само, як і ми, кози відчувають стрес через війну, але з кожним днем звикають, пристосовуються. У серпні чую, як свистить, гуркотить, дивлюсь, а наші коротковухі пасуться… Звикли», — каже Лариса.

Кози на фермі в час війни

Віддані своїй справі Лариса та її сім'я 24/7 у будь-яку погоду та будь-який стан справ на фронті прибирають у хліві, запасаються сіном, пасуть, лікують, годують, доять кіз, готують сири, обробляють та відправляють замовлення своїм постійним покупцям.

Поголів'я ферми за місяці війни не тільки не зменшилось, а й збільшилось: і з 85 голів виросло до 127!

«Відсутність світла нас не зачепила. Ми спочатку були налаштовані на ручне доїння і виготовлення сиру з парного молока відразу після доїння. Генератор  вмикаємо тільки для того, щоб запустити насос свердловини та напоїти тварин. Зберігаємо сир в погребі. Постраждали від іншого: всі наші постачальники сіна залишилися на окупованій території», — розповідає фермерка.

Лариса Гурова для годування тварин принципово не використовує концентратні суміші. Натомість тільки сіно, солому та фермерське зерно, у теплу пору року — вільний випас. 

Такий підхід практикують у Альпах, бо молоко з раціону на основі трави та сіна має особливі якості, які надають сиру неповторного смаку.

«Наші пасовища мають унікальний склад лугових трав, що надає якості нашим сирам. Тому ми залишаємося і продовжуємо свою роботу, щоб врятувати цих тварин», — пояснює пані Лариса.

При такій системі годівлі собівартість молока нижче, а показники жиру та білка в молоці залишаються високими. А це для сирів головне.

У розпал сезону роботи багато: 30-40 дійних кіз, до 15 кг сиру на добу. Усі процеси на Ларисі та її синові: подоїти, зварити сир, розфасувати, обробити замовлення, відправити. 

Весь асортимент продукції можна знайти на сайті ферми: www.ogogokozikozi.store.

До найближчого відділення Нової пошти — 50 км. Сири Лариси Гурової гурмани добре знають, у ферми велика клієнтська база, тому замовлень завжди вдосталь.

«Зараз у нас почались окоти, з кормами важко, тому залишаємо під козами тільки кізоньок, а козликів вже даруємо. Так, віддаємо усіх, крім 100 % нубійців і декількох коротковухих, які залишаться як майбутні можливі плідники. Наші друзі, дякую їм, оголосили збір коштів на сіно в обмін на шматок козиного сиру після нашої перемоги», — ділиться пані Лариса.

Завдяки підтримці друзів, що долучилися до підтримки нашої ферми, у січні закупили вже 300 тюків сіна та 500 кг гранул люцерни. 

«Вклали і гроші за передплату за козенят. Це ще 120 тюків. Тобто до середини лютого ми протримаємося — у день витрачаємо 20 тюків. Але повноцінний випас — це не раніше квітня. А в лютому пік окозів. Нас буде більше, а кормів мало», — говорить пані Лариса.

Фінансово підтримати ферму можна на карту обміну «СІНО НА СИР ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ» 

«Розуміємо, що після перемоги буде потреба у відновленні ферм, ми готові допомогти. Як дивимося у майбутнє? З оптимізмом! Нас мотивують наші тварини і споживачі сирів. Після перемоги плануємо зберігати наші породи, збільшувати поголів’я, а також продовжувати виготовляти сири за традиційними рецептами! Всі українці захищають свої домівки, своє життя, свою ідентичність у боротьбі з окупантами, і думка про те, що ми не одні, дає нам сили йти далі», — щиро ділиться пані Лариса.

Проєкт «Безпечне економічне середовище для сільських жінок — безпека та мир для всіх (SEE)» реалізується ГС «Бізнес Мережа Сільських Жінок» у рамках роботи Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй та агенції ООН Жінки в Україні.