Молочні ферми в Україні і війна: 5 реальних історій

Корови і снаряд

Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну 24 лютого життя і робота багатьох молочних підприємств на великій частині наших територій кардинально змінилися. 

За цей час господарства були змушені пережити окупацію, постійні обстріли, нестачу кормів, руйнування всіх логістичних ланцюгів та безліч інших небезпек. Кожен із фермерів пройшов свій шлях на цьому етапі…

Разом із партнером — Quality FOOD Trade Program — ми зібрали 5 реальних історій молочних підприємств різних масштабів в Україні і розкажемо про те, як війна змінила їхню звичну господарську діяльність.

Наталя Коваль
фермерське господарство «Пані Юпітер»
Харківська область

Сучасна молочна ферма «Пані Юпітер» була заснована родиною Наталі Коваль і розташована в екологічно чистому регіоні — селі Хотімля на Харківщині. Тут донедавна утримували близько 600 корів та телят голштинської породи. Неподалік від ферми працювало власне виробництво молокопродуктів та кондитерський цех — виготовляли кілька видів сирів, сметану, йогурти, чізкейки, запіканки тощо.

Більше того, молочна ферма «Пані Юпітер» приймала сотні відвідувачів і проводила екскурсії для тих, хто хотів більше дізнатися про корів та молочний бізнес.

Однак після 24 лютого село і ферма опинилися в окупації російською армією.

«Росіяни практично зразу стали уздовж Сіверського Дінця. Потім обірвали сполучення з Харковом і розбили міст. Ми опинилися відрізані від обласного центру, цивілізації. Молоковози навіть не намагалися вже їхати. Але ж корови дають молоко кожного дня…», — каже пані Наталія.

Так господарство стало гуманітарним штабом для місцевих мешканців — молоко роздавали людям, частину намагалися переробляти на сири, сметану тощо, пекли хліб на заквасках…

«Питання йде просто про виживання людей, які проживають в населених пунктах поряд із фермою. Так боляче усвідомлювати, що лише через річку, на іншому березі вже наші, а ми... І тому залишається тільки чекати перемоги, деокупації, звільнення», — каже засновниця ферми. 

Були перебої зі світлом, тож доводилось шукати пальне для генераторів по всіх усюдах. Потім з’явилися проблеми із запчастинами. А ліки для тварин на початках узагалі люди переносили з одного берега Сіверського Дінця на інший по тонкому льоду…

Багатьом працівникам ферми, на щастя, вдалося евакуюватися з окупованої території. Але на місці залишилися люди, які працюють і дбають про тварин та людей у господарстві.

Попри все фермери засіяли на своїх невеличких полях сільгоспкультури для кормової бази і сподіваються їх зібрати та заготовити хоча б на найближче майбутнє.

Евакуювати людей та тварин на фермі поки немає можливості, бо всі шляхи на підконтрольну Україні територію просто відрізані.

Євген Твердохлібов
ФГ «Seven Gardens»
Алісівка Харківської області

До 2016 року Євген Твердохлібов разом із родиною жив у Харкові та мав престижну роботу в ІТ-компанії. Але чоловік завжди мріяв про власну справу, пов’язану із сільським господарством… Так разом із дружиною та трьома дітьми вони переїхали в село Алісівка неподалік від Харкова — саме тут народилася сімейна молочна ферма «Seven Gardens».

У господарстві Євген із сім’єю займалися розведенням англо-нубійських кіз та виробництвом крафтових козиних сирів. Також був закладений горіховий сад.

До 2022 року на фермі «Seven Gardens» уже було 50 кіз. А на власній сироварні родина за місяць переробляла до 5 т козиного молока. Також закуповували для сирів і коров’яче молоко…

Однак після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну після 24 лютого село, де розташована ферма родини Твердохлібових, опинилося в окупації.

«російські військові поруч із нашим будинком викопали окопи й поставили міномети. Вони прямо поміж хатами поставили свою техніку, приховали її та понакривали гілками. Сподівалися, що російські військові не підуть до Харкова, що тут не буде окупації. Ми думали, може, зараз сюди українські військові зайдуть, стануть в оборону — і все буде нормально. Але згодом бої почалися безпосередньо за 5 км від нас…», — розповів Євген.

Родина фермерів вирішила евакуюватися наприкінці квітня. Однак вивезти все поголів’я кіз вони не змогли — у причеп вдалося вмістити лише 8 племінних кіз.

«Коли ми їхали, то відкрили всі двері в загонах, сараях і випустили тварин. Що з ними зараз — невідомо. Зв’язку в селі не маємо ні з ким, воно досі окуповане», — каже Євген.

Евакуюватися на підконтрольну Україні територію родина фермерів не змогла, бо російські військові не пропускали. 

«Позаду 4 доби в дорозі крізь 30 російських блокпостів, 2 обстріли, 48 годин очікування на кордонах. Практично на всіх блокпостах на питання «Хто ви і куди їдете?» я плакала», — поділилася Марія Твердохлєбова, дружина Євгенія.

Урешті-решт родина Твердохлібових разом зі своїми козами приїхали до своїх друзів у Литву. За три тижні українські фермери здолати 4 300 км, щоб позбутися «російського визволення» від їхнього села та ферми, яку вони роками створювали.

«Ми в безпеці і нарешті разом, плануємо бути в Литві, допомагатимемо нашим друзям на фермі та сироварні, тобто будемо робити те, що добре знаємо», — написав на своїй Фейсбук-сторінці Євген.

Чоловік каже, що в евакуації хотів знову сісти і працювати за комп’ютером, але аграрне життя його не полишає. Тож він із дружиною завдяки своєму досвіду знайшли роботу на великому сільгосппідприємстві у Литві з досить привабливими умовами праці. Сироварінням у промислових масштабах поки не займаються, але готують сири потроху, «для себе» і «щоб руки не забували».  

Валентин Спасибо
фермерське господарство «Еко-садиба Благодатне»
Черкаська Лозова Харківської області

Родинна ферма Валентина та Олени Спасибо розташована у селищі Черкаська Лозова на Харківщині. Саме тут протягом попередніх 5 років юрист Валентин перекваліфікувався у фермера — у господарстві розводили альпійських кіз та джерсейських корів. 

Сім’я Спасибо мріяли, що їхня ферма буде не лише виробляти молочну продукцію, а еко-садиба стане осередком зеленого туризму на Харківщині.

Поки Валентин займався багатьма організаційними й виробничими нюансами, його дружина Олена навчилася виробляти крафтові йогурти, кисломолочні сири, ряжанку та інші корисні продукти. У подружжя була невеличка крамниця на ринку в Харкові, де вони продавали свою продукцію і в них вже з'явились постійні клієнти. 

Будівництво та оновлення господарських будівель на фермі підприємці закінчили буквально за кілька місяців до повномасштабного російського вторгнення в Україну 24 лютого. На цей час на фермі було 30 корів та більше двох десятків кіз.

Війна, розв’язана російською федерацією, перекреслила усі плани фермерів. Черкаська Лозова опинилася під перехресними обстрілами як російських, так і українських військ із перших днів. Тож тварини на фермі від бойових дій дуже страждали…Під обстрілами в господарстві залишалися кілька людей, які дбали про корів та кіз. 

«Щоб запустити доїльний апарат, просили в людей пальне для генератора. Так вдавалося доїти корів хоча б раз-двічі на день. Молоко роздавали односельцям через місцеву сільраду», — розповідає фермер.

Корми закінчувалися, підвозити нові також було майже неможливо через активні бойові дії біля села. Випасати тварин теж було нереально — постійні обстріли й безліч нерозірваних снарядів, мін на пасовищах та полях. 

«Кому кричати чи кому падати в ноги, щоб допомогли перевірити поле на наявність мін? Тваринам терміново треба пастівня. Питання життя і смерті…», — сказав якось у розпачі Валентин. 

Коровам був вкрай потрібен нормальний догляд, раціон та лікування після стресів: вони худли і слабли просто щохвилини. Тоді родина фермерів вирішила врятувати своє стадо корів, продавши його в безпечне місце.

«У звʼязку із ліквідацією ферми продам душу — стадо джерсейських корів різного віку», — таке повідомлення одного травневого дня з’явилося на сторінці Валентина.

Завдяки допомозі Фейсбук-спільноти про цю історію дізналися багато людей: вони були готові просити і допомагати рятувальникам розмінувати поля біля ферми, зібрати кошти на закупівлю кормів…Хтось готовий був придбати одну-дві тварини. Але родина Спасибо дуже просила, щоб усі корови поїхали до нових власників лише вкупі, бо так давно звикли.

На оголошення про продаж стада з «Благодатне» відгукнулося подружжя львів’ян Ольги та Тараса. Вони ніколи не мали справи із сільським господарством, але не змогли пройти повз історію фермерів та їхніх корів з-під Харкова.

Було досить складно в умовах війни знайти транспорт для перевезення цілого стада корів. До того ж, мало хто був готовий ризикувати, поїхавши фактично в зону бойових дій, щоб евакуювати корів.

На щастя, покупці і продавці домовилися, транспорт та водіїв знайшли — операція з порятунку тварин тривала майже тиждень… І вже на початку червня стадо джерсейських корів опинилося на своєму новому безпечному місці у Львівській області. Щоправда, на жаль, під час евакуації тварин росіяни почали обстріл, одна з корів дуже злякалася, накололася на огорожу і її не вдалося врятувати…

Але зараз тварини потроху оговтуються від пережитого в господарстві нових власників, а самі Ольга та Тарас за підтримки небайдужих людей вчаться доглядати за стадом. У господарстві уже навіть народилися кілька телят, корови пройшли курс лікування, почали нормально харчуватися та давати молоко.

Григорій Ткаченко
ФГ «Напорівське»
Лукашівка Чернігівської області

У невеликому селі Лукашівка на Чернігівщині Григорій Ткаченко заснував своє фермерське господарство «Напорівське» більше 16 років тому. За цей час вдалося зібрати земельний банк розміром близько 1,5 тис. га. Вирощували зернові та технічні культури, овочі, збудували сушарку та склади для зберігання зерна. Колись у родини було 3 телят — тепер у них була своя молочна ферма на 300 голів.

У господарства були масштабні плани на агросезон-2022, але все змінилося після 24 лютого. Російська армія прорвала оборону Чернігівщини та почала захоплювати регіон. Уже 9 березня окупанти пройшли 20 км на південний схід від Чернігова і окупували Лукашівку. Вона була для росіян важлива, бо дозволила б налагодити логістику через трасу та обстрілювати обласний центр.

Окупація села тривала цілих три тижні — і вже 30 березня російська армія залишила цей населений пункт. Урешті-решт Лукашівку називають одним із найбільш зруйнованих російськими солдатами сіл, бо вона опинилася в епіцентрі бойових дій.

До цього часу господарство Григорія Ткаченка не лише намагалося вижити, а й підтримувало односельців та українських захисників.

«Коли орки зайшли в наше село, то питали в людей «А гдє Гріша?». Знали, де я живу, яка моя позиція і яке в мене господарство. Але в переддень окупації села ми з дружиною встигли вискочити буквально в останній момент. Інакше нашу родину точно б убили», — згадує Григорій Михайлович.

Через постійні обстріли працівники ферми не могли добратися до корівників. Частина тварини доїдали ті корми, що були заготовлені і роздані буквально в перші дні окупації.

Також російські солдати знищили охолоджувач молока і пошкодили доїльну залу. Доїти корів за весь той час просто не було можливості. Фермер каже, що при найбільш оптимістичних прогнозах свою продуктивність тварини зможуть відновити тільки через рік після отелу.

«Спершу росіяни випустили понад 30 снарядів по нашій молочній фермі з реактивної установки. Потім тварин, що вижили після обстрілів, росіяни постріляли безцільно задля розваги, як у тиру. Мукання тварин здавалося їм занадто гучним — корови ревіли від голоду... Загалом, російські солдати вбили половину нашого поголів’я. Вони брали і просто розстрілювали з танка хліви, техніку, сушарку і склади», — із невимовним болем ділиться Григорій Ткаченко.

Солдати зс рф також забирали з ферми тварин і смажили з них шашлики біля свого штабу, який вони розмістили в місцевій Вознесенській церкві. Ще частина тварин розбрелися по селу та околицях після обстрілів і руйнувань тваринницьких приміщень. Трупи застрелених тварин, що вже розкладалися, лежали на території ферми та вулицях села.

«Коли наші українські військові звільнили і зайшли в село, то попросив владу допомогти розмінувати господарство та дорогу до лісу, щоб закопати мертвих тварин... Бо це могло загрожувати катастрофою», — згадує Григорій Михайлович.

Окупанти нищили документи в офісі, на фермі, громили меблі, вкрали комп’ютери та оргтехніку — руйнували і забирали все, що зустрічалося їм на шляху. Збитки для фермерського господарства просто колосальні.

Після окупації додалася ще одна проблема: майже 80% полів «Напорівського» були всіяні вибухонебезпечними предметами, а отже, до обстеження та розмінування не можна було проводити польові роботи.

«Ми зібрали корів, які втекли з ферми. Поступово повертали їх до більш-менш нормального раціону та поступово відновлювали доїння. Ремонтуємо будівлі ферми, а сервісна команда відомого шведського виробника молочного обладнання допомогла нам відремонтувати доїльний зал», — каже фермер із Лукашівки.

Додалася нестача пального — власні запаси господарства росіяни теж винесли. Також багато техніки було обстріляно та спалено.

«Плануємо відновити тваринництво у повному обсязі», — резюмує підприємець.

Оскільки в Україні ще немає формальних систем компенсації для відновлення ферм, Григорій Ткаченко покладався на зовнішню допомогу, щоб відновити своє господарство.

Володимир Шевченко
СФГ «Урожай»
Андріяшівка та Лучка Сумської області

Сімейне фермерське господарство «Урожай» в Андріяшівці на Сумщині донедавна спеціалізувалося винятково на вирощуванні основних сільськогосподарських культур. 

Але кілька років тому родина Шевченків взялася за тваринництво — так з’явилися перші кілька десятків породистих молочних корів на відреставрованому тваринницькому комплексі. Згодом фермерам запропонували буквально «врятувати» тваринницьку ферму в селі неподалік. Тож нині усе поголів’я у господарстві складає близько 600 корів.

На щастя, від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну і до звільнення прикордонної Сумщини від російської армії на початку квітня бойових дій у межах населених пунктів, де працює агрофірма, не було. Але російські солдати транзитом їздили по району. І це теж дуже вплинуло на роботу молочного господарства.

«Було страшно, коли росіяни їздили танками повз ферму. Але ми розуміли, що маємо працювати, поки ситуація не стане критичною… Найперше, із чим ми зіштовхнулися вранці 24 лютого, — це те, що будь-які звичні логістичні ланцюги були зруйновані. Нам просто не було куди здавати надоєне молоко, жоден молокозавод його не приймав. І ми оперативно вирішили розвозити його людям у селах і сусідньому місті», — пригадує Володимир Шевченко.

У зв’язку з цим у господарстві вирішили максимально швидко змінити раціон годівлі молочного поголів’я, аби поступово зменшити продуктивність тварин. Таким чином, вдалося зменшити добові надої майже на 50%.

Також в умовах воєнного стану підприємство мало скоригувати свою роботу відповідно до запровадженого режиму світломаскування та комендантської години. Попри всі ризики та обмеження працівники виходили на роботу та виконували всі необхідні операції на фермі.

«У плані медикаментів або обладнання ми, на щастя, не відчули якихось серйозних проблем… Запаси мали свої, усі маніпуляції були проведені своєчасно. Плюс ми в перший день сіли продумувати будь-які альтернативні варіанти забезпечення роботи ферми», — каже фермер.

Наразі Володимир Шевченко каже, що найголовніша задача на найближчий час — зберегти молочне господарство. Аграрій мріє хоча б у тому вигляді, яке є станом на шостий місяць від початку повномасштабного вторгнення росії. Адже в умовах блокування експорту морських портів, зупинки торгівлі зерном дуже гостро відчувається нестача оборотних коштів для нормальної роботи господарства.

«Більше того, початок повномасштабної війни показав нам «слабке» місце зі збутом молокосировини. А отже, тепер ми розуміємо, що було б чудово мати свій переробних цех для виготовлення продукції із доданою вартістю та тривалим терміном зберігання», — поділився планами Володимир Шевченко.

Отже, як бачимо, війна, яку розв’язала росія в Україні, принесла не лише прямі руйнування, страждання і смерті, а й вплинула на більш глибоко на всі процеси в українській молочній сфері. Дехто з фермерів був змушений відмовитися від обраної молочної справи  чи залишився в поки «підвішеному» стані через окупацію, дехто адаптується до життя і роботи в нових умовах, відновлює себе та своє господарство.

Усе буде Україна!

Цю публікацію було створено за підтримки Швейцарії в рамках швейцарсько-української програми «Розвиток торгівлі з вищою доданою вартістю в органічному та молочному секторах України», що впроваджується Дослідним інститутом органічного сільського господарства (FiBL, Швейцарія) у партнерстві із SAFOSO AG (Швейцарія). 

Відповідальність за зміст цієї публікації несе виключно автор(и). 

Точка зору автора(ів) не обов'язково відображає точку зору SECO, FiBL, SAFOSO AG, www.qftp.org.

Фінансова підтримка:	Виконавець програми:	Партнер програми

(с) Катя Капустіна, Zemliak.com, 2022.