Я нізащо не проміняю село на місто: родина Сокол із Мартового про свій вибір

Людмила Сокол із села Мартове

Родина Людмили та Юрія Сокол усе своє життя присвятили рідному селу: обоє — корінні мартівці, родом із села Мартове на Харківщині. Тут народилися, виросли і багато років тому створили власну сім’ю. Обожнюють своє село, мають власне господарство і кажуть, що точно не проміняли б це на життя в місті.

«Усе як у всіх» 

Людмила та Юрій уже більше 30 років разом. Живуть у власному будинку, виховали двох дітей — сина та дочку.

Останні кілька років Людмила працювала покоївкою у сусідньому котеджному поселенні, її чоловік Юрій — будівельник. Мають зарплату і тримають побут у невеликому затишному будинку майже в центрі рідного села.

До слова, раніше Мартове було досить великим селом, тут до повномасштабного російського вторгнення та окупації проживали близько 3 тисяч людей. Тут є садочок, школа, будинок культури, магазини, пошта. До центру громади — селища Печеніги — усього 10-15 хвилин їзди хорошою асфальтованою дорогою.

Власна справа як додаткове джерело доходу

Але дохід Людмили та Юрія не обмежується лише зарплатою. Людмила — справжня господиня, яка знає, як виростити все, що потрібно для життя. 

Раніше вона тримала 400 перепелів, 200 качок, 200 бройлерів, нутрій, козу та 70 курей. Жінка продавала яйця та птицю, а також мала багато клієнтів, які замовляли у неї курчат.

«У мене птиця іноді не поміщалася в сараї! Отак відкриваєш ворота — і вони всі розсипаються! Мені дуже подобалось вирощувати перепілок», — розповідає Людмила.

А ще в родини Сокол живуть чотирилапі члени родини — мопс Буч та дворова собачка Буся.

Селянка додає, що в перший рік повномасштабної війни, на жаль, довелося вирізати все поголів’я домашньої птиці. Їхнє село Мартове опинилося в російській окупації і з часом уже просто ніде було взяти комбікорм. Проте Людмила додає, що саме господарство допомогло їхній родині «довго протриматися» — їли домашнє м’ясо та яйця, ділилися з односельцями. 

Читайте Незламна: як Тетяна Зайцева боролася за виживання під час російської окупації в селі Мартове

Людмила з жалем згадує, як важко було під час окупації, коли не було можливості купити корм для тварин. Але вона не здалася, і продовжувала працювати, щоб забезпечити свою родину. Тепер жінка мріє відновити свою маленьку справу, яка приносила додатковий дохід її родині, та знову займатися вирощуванням домашньої птиці.

Читайте також Сільська жінка, яка відкрила своє серце і дім для українських військових

Молодше покоління теж обирає село

Дочка Людмили та Юрія — Анастасія — також уже з власною родиною живе в Мартовому. Вона створила і розвиває власний тепличний бізнес. 

Анастасія має велику теплицю площею 500 квадратних метрів, де вирощує овочі, такі як огірки, редиска та помідори. Її продукцію купують місцеві жителі, а також продають в місцевому мінімаркеті. 

«До війни Анастасія отримала грант від французької фірми на розвиток своєї теплиці, і зараз вона будує другу», — із гордістю розповідає Людмила.

Син Людмили та Юрія працює будівельником і допомагає сестрі з будівництвом теплиці.

«Я дуже люблю, коли про продукцію моєї доньки відгукуються люди — її дійсно хвалять, бо вирощує все як для себе», —  ділиться Людмила своїми спостереженнями.

Переїхати не можна залишитися

Родина Сокол — це приклад того, як можна жити і працювати в селі, незважаючи на всі труднощі. Вони не бояться роботи, і завжди готові допомагати один одному.

«У мене тут свій дім, двір, клумба, город, сад, бесідка, в мене город. У мене тут є все для комфортного життя. А в місті мені не подобається… Їздити в гості чи по справах можна, але жити там я б точно не хотіла», — каже Людмила.

Її слова — це слова справжньої господині, яка знає ціну землі, праці і сім'ї.

Незважаючи на війну, ця сільська родина не втратила віри в майбутнє. Історія родини Сокол — це історія про те, як можна жити, працювати і вірити в перемогу, навіть коли навколо все руйнується.