Щоб бути в курсі свіжих новин, підпишіться на сторінки сайту Земляк у Facebook, Telegram та в Instagram.
Село в картинах Васильківського: як відомий український художник зберіг образ нашої землі
28 січня 2026,09:30
Українське село кінця ХІХ — початку ХХ століття збереглося не лише в архівах і спогадах. Його візуальний образ сформував Сергій Васильківський — художник, чия творчість стала хронікою життя на землі до індустріальних і політичних зламів.
Сергій Васильківський народився 1854 року в Ізюмі на Харківщині. Його дід-чумак із козацького роду зацікавив Сергія українською старовиною. Мати прищепила любов до народної пісні та фольклору.
У 1861 році родина переїхала до Харкова — культурного центру Слобожанщини.
Перші художні навички Васильківський здобув у Харківській гімназії. Його наставником був Дмитро Безперчий — учень Карла Брюллова, випускник Петербурзької академії мистецтв.
Під час навчання Сергій користувався бібліотекою родича, поета Володимира Александрова. Там він читав твори Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Миколи Гоголя. Ці тексти суттєво вплинули на формування його світогляду.
Після п’яти років у гімназії, на вимогу батька, Васильківський вступив до Харківського ветеринарного училища.
У 1873 році змушений був залишити навчання через фінансові труднощі. Деякий час працював канцелярським службовцем у Харківському казначействі.
У 1876-1885 роках навчався в пейзажному класі Петербурзької академії мистецтв. Навчання поєднувалося з відвідуванням виставок митців і поїздками в Україну, що впливало на формування його творчого стилю.
«Ранні враження від степового ландшафту, чумацьких шляхів і сільського побуту визначили головну тему його творчості — український пейзаж і село як простір життя, а не декорацію», — кажуть дослідники творчості Васильківського.
Згодом стажувався у Франції, працював у Європі, брав участь у виставках Паризького салону. Попри це, ключовим об’єктом його роботи залишалася Україна — її ландшафт, архітектура і сільська культура.
Васильківський системно подорожував регіонами України.
Він замальовував хати під солом’яними стріхами, вітряки, церкви, кургани, козацькі дороги, річкові долини й степові простори. Його роботи вирізняються точністю деталей і спокійною композицією — без ідеалізації, але з повагою до землі та людини.
За життя художник створив близько 3,5 тисячі робіт. Значна частина з них була втрачена під час Другої світової війни. Нині, за оцінками мистецтвознавців, близько п’яти сотень полотен зберігаються в українських музеях і приватних колекціях.
Окремий пласт його спадщини — участь у культурно-дослідницьких проєктах.
Разом із істориком Дмитром Яворницьким та художником Миколою Самокишем Васильківський працював над альбомами «З української старовини» (1900) і «Мотиви українського орнаменту» (1912). Ці видання стали важливими джерелами з історії матеріальної культури українського села.
Перед смертю художник заповів Музею Слобідської України понад 1340 своїх творів, а також кошти на створення в Харкові національного художнього музею. Цей крок став одним із найбільших приватних культурних дарів того часу. Помер 8 жовтня 1917 року в Харкові.
Сергія Васильківського часто називають Шевченком у живописі.
Насамперед через те, що він зберіг образ української землі у момент, коли традиційне село починало змінюватися. Його картини сьогодні читаються як документ епохи — про ландшафт, працю і спосіб життя, який формував українську ідентичність.
