Хата за $2000, двоє дітей і ШІ-агенти: як родина айтішників побудувала життя в селі на Хмельниччині

Катерина Синько, мешканка села і фермерка

Переїзд із української столиці в село у 2023 році — це не про втечу від війни, а про свідомий пошук свободи, автономії та землі під ногами. 

Родина Синько — Катерина разом із чоловіком Олександром та двома дітьми — змінили київський комфорт на стару хату за 2000 доларів у селі Гречинці Хмельницької області. 

Сьогодні вони вирощують виноград, варять автентичний пекмез, розвивають власний бренд «Левколики» (LevKo), мають власний благодійний фонд Kid’s Future, створюють дитячий центр і доводять: у селі можна не просто виживати, а будувати сучасну горизонтальну економіку.

Точка відліку: чому село перемогло Київ?

Ідея переїзду народилася в Києві майже випадково — після перегляду відео на YouTube про відновлення старої хати. Проте рішення не було імпульсивним. 

Родина системно підійшла до вибору: вивчали мапу України, шукали ліси, річки та приємний ландшафт. Оскільки пара продовжувала працювати в IT, головною умовою була можливість провести до будинку якісний оптоволоконний інтернет. Фокус звузився до Хмельниччини — Летичівського району.

«Ми точно не знали, який це буде регіон. Просто шукали місце, де класна природа. Не було такого, що «ой, треба терміново тікати з Києва, бо все погано». Ми жартуємо, що це з віком тягне ближче до землі. Купили хату свідомо стареньку, без жодних комунікацій, бо знали: будемо все переробляти під себе», — згадує Катерина.

Ціна автономії: хата за $2000 та зимове «бойове хрещення»

Родина переїхала в село Гречинці у грудні 2023 року, і це був виклик не лише для дорослих. На момент переїзду у пари вже був маленький син Лев. Багато хто радив чекати теплої весни, але родина вирішила не зволікати.

«Ми переїжджали з дитиною на руках, а вже тут народжували Лію. Зимовий переїзд став нашим найкращим рішенням, хоча й був складним. Саме взимку ми побачили всі проблеми старої хати: де димить пічка, звідки крізь старі вікна дує холодом. Ми вигулювали Лева в колясці по снігу й розуміли — пора ставати повністю незалежними», — говорить Катерина.

Донька Лія народилася вже тут у 2024 році, ставши повноправною мешканкою оновленого сільського будинку.

Сьогодні їхнє життя виглядає зовсім інакше, ніж у першу зиму, яку вони провели лише в одній відремонтованій кімнаті без ванни та туалету всередині. 

Тепер у Гречинцях вони побудували справжню автономну фортецю: власна свердловина, сонячні панелі для енергонезалежності та сучасні комунікації. 

Сільський тайм-менеджмент та «золотий» трактор

Життя в селі змусило родину повністю переглянути столичні уявлення про ефективність. Якщо в Києві графік вимірювався годинами та дедлайнами в Jira, то в Гречинцях він підпорядкований зміні сезонів. 

Катерина зізнається: поєднувати роботу, бізнес і виховання двох маленьких дітей у селі — це завдання для витривалих. У селі планування бюджетів та часу виглядає зовсім інакше.

«Ми прийшли до розуміння, що тут рік рухається по-іншому. Все, що стосується відпочинку, ми відкладаємо на пізню осінь та зиму. З весни до холодів ми працюємо. І це не про роботу за комп'ютером — це фізична праця на землі та вдома, яку ніхто не скасовував. Ми переключаємося з міського тайм-менеджменту на сільський, де є чіткий сезон, за який ти мусиш встигнути зробити певні речі», — ділиться спостереженнями жінка.

Особливою статтею витрат для нових мешканців стала логістика та специфічні сільські послуги, ціни на які часом навіть трохи дивують колишніх працівників IT-сектору. Наприклад, підготовка городу чи плантантації до сезону вимагає не лише сил, а й значних капіталовкладень у добрива та техніку.

«Практика бюджету в селі теж сезонна. Навесні витрати різко зростають: насіння, саджанці, робота тракторів. Нещодавно нам завозили гній, обійшлося у 14 000 гривень. Це було 28 причепів. Ми жартуємо, що то в нас «золоте добриво». Щоправда, вартість включає відвантаження, доставку та вивантаження, а чоловік потім сам розкидав це все по полю», — каже господиня.

Читайте Скільки коштуватиме город 2026: ціни на оранку, добрива та розсаду

Попри те, що фізичне навантаження зросло, Катерина знаходить у цьому особливу психологічну розрядку. Для неї робота на грядках стала альтернативою міському стресу та способом «заземлитися» у прямому сенсі цього слова.

«Стереотипів про село багато. Мені писали: мовляв, як можна хотіти порпатися в городі, коли мрієш гуляти Києвом із кавою? А я на грядках відпочиваю. Я тану від цього. Це треба просто любити. Ми розуміємо, що зараз ми працюємо на майбутнє: висаджуємо виноградник, готуємо землю, експериментуємо з помідорами. Це інвестиція в нашу власну екосистему», — говорить Катерина.

Від виноградного меду до пастили: бізнес на помилках

Бізнесовий шлях родини в Гречинцях почався не з розрахунків, а з експериментів. Ще в Києві Олександр Синько захопився ідеєю створення автентичного продукту, відомого в Азії як пекмез (бекмес).

Дисклеймер

Пекмез — це густий сироп із фруктового соку, який уварюють без цукру. Найчастіше його роблять із винограду, але буває також із шовковиці, слив, інжиру чи яблук. У турецькій та балканській кухнях це традиційний продукт. 

Олександр хотів зосередитися на виготовленні виноградного пекмезу, або, як інакше називають, виноградного меду. Це чистий сік, який виварюється протягом 10-12 годин до стану густого сиропу. 

Перша «кухонна» партія Олександра розійшлася серед родичів «на ура», що й підштовхнуло сім’ю Синько до масштабування вже на новому місці та створення власного бренду «Левколики» (LevKo). Проте село швидко навчило новачків: теорія і практика в крафтовому бізнесі — це різні речі.

«Ми купили 100 кг винограду, бо власний виноградник ще молодий. Зварили велику партію, а вона виявилася з гірчинкою. Продавати таке було не можна, тож ми просто все списали. Це був дорогий, але важливий урок. Ми зрозуміли: купувати виноград для пекмезу — занадто затратно. До цієї ідеї повернемося, коли власна лоза дасть плоди, а поки переключилися на пастилу», — розповідає про бізнесовий досвід родини Катерина.

Зараз пастила стала основним продуктом, але й тут родина відмовилася від стандартних шляхів продажу. Замість того, щоб конкурувати на перенасиченому ринку роздрібу (B2C), де пастила не є продуктом першої необхідності, вони зробили ставку на B2B-сегмент та технології.

«Роздрібні продажі зараз мізерні. Тому ми фокусуємося на корпоративних подарунках та White Label. І тут нам допомагають IT-навички: ми створили штучного ШІ-агента. Він автоматично шукає партнерів за певними параметрами в категоріях «агро» та «ферма». Ми робимо так, що ШІ в селі працює і шукає нам ринки збуту», — ділиться Катерина. 

Пані Синько відверто зізнається, що вихід на прибутковість — це тривалий процес, який вимагає або солідної «подушки», або паралельного доходу. Олександр продовжує працювати в IT, поки родина тестує нові ніші — від пастили до промислового вирощування томатів.

«Ми хотіли одразу піти у фермерство, але досвіду не було ні в мене, ні в Саші. Всі наші спроби вимагають незалежного доходу. Зараз ми плануємо спробувати сили з помідорами під відкритим небом. Теплиця на наш об'єм — це інвестиція у 100 тисяч гривень, якої ми поки не маємо. Тому діємо обережно: заробимо на першому врожаї — поставимо теплицю. У селі треба бути не лише романтиком, а й прагматиком», — говорить наша співрозмовниця.

«Kid’s Future»: як родина Синько створює освітню екосистему в селі

Коли в Гречинцях закрили останній садочок, а до цього й гімназію, більшість молодих родин сприйняли б це як сигнал до виїзду. Але Катерина з Олександром вирішили інакше: якщо інфраструктури немає — її потрібно створити. Так народився благодійний фонд родини Синько «Kid’s Future» — організація, що повністю присвячена розвитку та дозвіллю дітей у малих громадах.

«Ми не просто чекаємо на зміни, ми їх проєктуємо. Наш фонд — це не про разові акції, а про системний підхід до дитячого майбутнього там, де держава чи обставини поставили життя на паузу. Ми придбали одну з трьох наших хат спеціально під дитячий центр і вже активно її ремонтуємо», — ділиться Катерина.

За останній рік фонд (який раніше мав назву «Розвиток. Діти. Майбутнє») перетворився на потужного гравця у сфері сільської освіти, реалізувавши кілька стратегічних напрямів.

Проєкт «Пізнавай»: сучасні знання для 27 садочків

Родина Синько системно підтримує малі громади через освітню програму. Лише за один рік вдалося охопити понад 27 дитячих садків, забезпечивши їх сучасними матеріалами для навчання та розвитку.

«Для нас це не «разова коробка» з іграшками. Це регулярна допомога, де ми тримаємо постійний зв’язок із вихователями на місцях, збираємо зворотний зв’язок і дивимося, що реально працює для розвитку сільських дітей», — переконана Катерина Синько.

Стратегія виживання: створення ендавменту

Родина Синько дивиться на благодійність як на сталу справу. Нещодавно фонд виграв грант від ІСАР Єднання (45 000 грн) на підготовку до створення ендавменту. Це унікальний для сільських громад механізм — цільовий капітал, відсотки з якого дозволять фінансувати освіту дітей десятиліттями, незалежно від поточних пожертв.

Дисклеймер

Ендавмент (від англ. Endowment — обдарування, пожертва) — це спеціальний фонд із грошей або майна, який створюють для довготривалої підтримки університету, лікарні, музею, фонду чи іншої організації. 

Базовий комфорт: тепло для дитячих просторів

Окрім високих освітніх матерій, фонд родини Синько закриває й приземлені, але критично важливі потреби. Так, за підтримки партнерів, було придбано булер’ян для опалення приміщення в одній із громад.

«Ми залучили кошти на закупівлю обладнання, щоб діти могли займатися в теплі. Бо які б круті методики ми не привозили, якщо в кімнаті холодно — регулярних занять не буде», — зауважує пані Катерина.

Сьогодні заняття в Гречинцях тимчасово проходять у приміщенні бібліотеки, де виділили під ці цілі  окремий простір. Але мета в Синьків амбітна: добудувати власний центр, запустити повний пансіон і розширити проєкт «Пізнавай» на всю область, перетворюючи підтримку дітей на сталу систему.

«Synko Family»: YouTube-канал про життя без фільтрів та ідеальних картинок

Свою історію Катерина та Олександр не тримають за зачиненими дверима. Для тих, хто досі вагається або скептично ставиться до життя поза мегаполісом, вони створили YouTube-канал Synko Family. Це не просто влог про будні — це понад 200 відео, де родина чесно фіксує кожен свій крок, помилку та перемогу.

«Ми не показуємо ідеальну картинку. Наш канал — про реальність: гроші, страхи, ризики і ті рішення, на які більшість людей не наважується. Ми говоримо про фінансову свободу, відповідальність і про те, що життя в селі — це не вимушений захід, а свідомий стратегічний вибір», — пояснює Катерина.

Сьогодні за трансформацією Гречинців та бізнес-експериментами родини спостерігають понад 3,5 тисячі підписників. Канал став платформою для однодумців, які не хочуть жити «як усі» та шукають відповіді на складні питання:

• Як побудувати бізнес із нуля без інвесторів?
• Скільки насправді коштують помилки у фермерстві?
• Як виховувати нове покоління, фокусуючись на його майбутньому, а не на обмеженнях середовища?

Для родини Синько медійність — це не про популярність, а про зміну парадигми. Вони показують, що сучасна українська сім’я може бути рушієм реформ у власній громаді, а їхній досвід — це готовий приклад для тих, хто готовий змінювати своє життя і реально впливати на майбутнє своїх дітей.

Майбутнє села: кооперація та додана вартість

На питання, яким Катерина Синько бачить українське село в майбутньому, вона має некласичну відповідь. За її словами, старий формат із «зручностями на вулиці» та ручною працею дійсно відходить у минуле, але на його місце приходить село нове — технологічне та кооперативне.

«Село буде іншим. Це не про молоко по 11 гривень, бо так ти тільки «вробишся». Це про продукти з доданою вартістю та кооперацію. Нам не треба 10 тракторів у кожному дворі. Потрібен один трактор із насадками на все село, як це роблять у Європі. Молодше покоління, яке зараз переїжджає, вже має цю культуру шерингу та спільноти. Майбутнє — у поєднанні зусиль», — переконана пані Катерина.

Історія родини Синько — це маніфест сучасної сміливості, де переїзд у село став не втечею від реальності, а рішучим кроком до створення власної. 

Їхня відвага полягає не лише в тому, щоб змінити київський комфорт на занедбану хату з немовлям на руках, а в умінні інтегрувати високі технології та системне мислення у традиційний сільський побут. Коли навколо закривалися школи, вони не нарікали на обставини, а заснували благодійний фонд і почали будувати «дитячу державу» власноруч. Це приклад того, як особиста свобода, підкріплена інтелектом і працею, здатна оживити цілий регіон, доводячи: майбутнє українського села належить тим, хто має сміливість мріяти масштабно і діяти локально. 

(c) Катерина Капустіна спеціально для Zemliak.com, 2026.