Волонтери на Харківщині відроджують село
Протягом п'яти років волонтери придбали для родин у скруті 18 будинків у селі Бригадирівка та ще 2 — у Забавне Ізюмського району на Харківщині. Завдяки проєкту «Свій дім» село зберегло школу та отримало поштовх до розвитку, пише Суспільне.
Про це розповіла президентка благодійного фонду «Волонтери: дорослі — дітям» Вікторія Тищенко.
«Фонд купує будинки для того, щоб надати у користування родинам, які мають дітей. Якийсь час фонд співпрацює з родиною, проводить повний соціальний супровід родини. Коли ми розуміємо, що родина впоралася з тими задачами і завданнями, які ставить фонд дітям і батькам, ми робимо нотаріальну передачу будинку родині!», — розповіла вікторія.
Найкоротший термін, коли сім’я отримала будинок у власність — півроку, найдовший — 3,5 роки, і досі мати ще не власник будинку.
Головний критерій — там повинні бути діти, не обов’язково це багатодітна родина.
«У нас є родини де одна дитина, дві, найбільша — 11. Ми допомагаємо дітям, які потерпають з різних причин: чи то домашнє насильство, чи то неналежні умови проживання, чи то неналежне ставлення батьків до своїх дітей, чи то інтернатні заклади, дитбудинки, центри реабілітації», — каже волонтерка.
Потрапляють до проекту по-різному. Іноді телефонують з соціальних служб, іноді телефонують керівники дитячих центрів реабілітації і просять за родину, яка в них вже пройшла програму, але йти їй нікуди. Телефонують волонтери з інших організацій чи родини самостійно, а іноді і діти з цих родин.
Соцслужби звертаються до волонтерів, коли родина перебуває на грані: коли стоїть питання позбавлення батьківських прав або негайного вилучення дітей, а соцпрацівник відчуває потребу спробувати зберегти родину.
Зазвичай родина приїжджає нульова. У неї немає ні грошей, ні розуміння.
«От нещодавно переїжджала родина, ми винайняли машину, щоб перевезти речі. Питаємо: «Є що перевозити?», каже: «Так, є диван». Ми перевозимо диван і викидаємо його. Тобто родина навіть не розуміє, що його не можна використовувати», — згадує Вікторія.
Рівень життя настільки низький, що нам треба спочатку показати інший рівень життя, а вже потім щось від них там вимагати.
За час нашої роботи п’ять-сім родин не змогли залишитися в проєкті. Це різні причини. Були родини, які взагалі не мали ресурсного потенціалу, це молоді дівчата, які народили, але на жаль вони не бачили себе батьками. Ми спробували, наше завдання надати кожній родині шанс. Скільки шансів? Я не можу сказати, з кожною родиною по-різному.
Були родини, які не змогли впоратися зі своїми згубними звичками. Нічого не допомогло, ні лікарі, ні центри. Там, на жаль, діти вже відібрані.
«Родини, які не впоралися, виїжджали з наших будинків, і вони не просто виїжджають, вони тікають, в першу чергу від служб. Тому що вони розуміють, що нічого не хочуть змінювати і в них заберуть дітей. А діти — це гроші від держави», — каже президентка благодійного фонду
Шість родин вже не потребують допомоги волонтерів. Чотири з них взагалі самостійні.
«Ми вже просто друзі, ми вже не допомагаємо. Можемо завітати у гості, щось привезти дітям, але це усе. Дві родини, що не власники будинку, але вони вже настільки активно допомагають іншим родинам, і ми вже плануємо їх відпускати у вільне плавання», — каже волонтерка.
Водночас Вікторія каже, що в селі Забавне громада виявилася незацікавлена в розвитку сільської місцевості. І керівництво, і мешканці не хотіли нічого робити. А все, що пов’язане з дітьми, це велика відповідальність голови сільради, медсестри, голови громади, сусідів, школи.
«У Бригадирівці ситуація зовсім інша. Нас туди покликав наш волонтер. Він виріс у цьому селі, зараз він великий бізнесмен і він каже: «Я хочу, щоб моє село отримало розвиток». Коли прийшли, то голова сільради нам сказав: «Мені б лише 50 діточок, щоб школа працювала». Зараз у нас їх вже 70. Це половина села. Завдяки нам тут зберегли школу», — пригадує Вікторія.