У покинутому селі на Дніпропетровщині залишилося п'ятеро людей

Майже за 100 км від Дніпра у селі Назаренки досі живуть люди — без газу, але зі світлом. Якщо у 2011 році тут проживало 54 людини, то у 2025 — п'ятеро.

Подружжя Тамара та Олексій Міняйли живуть 58 років разом, мають дітей і онуків, але залишаються у рідному селі, доглядають господарство, город, кролів, курей і собак та вирощують квіти.

Про віддалене життя пенсіонерів розповідає Суспільне.

Село Назаренки розташоване у Ляшківській громаді. До найближчих магазину, лікарні та пошти — 4 км, а до аптеки й ринку — 12. До села курсує автобус, зупинка розташована за кілометр від населеного пункту.

«Село було багате, велике було село. Ну, звісно, у війну його спалили, потім розстроїлися люди. І як я вже тут росла, було десь 60 дворів. А люди ж: у кожного корова, господарства. Землю обробляли, хто тракторист, хто скотар — така була робота», — розповіла Тамара Міняйло.

Дідусь Олексій з бджолами возиться, також в нього три кролики. Раніше багато держали, а це вже для душі дідусь просто залишив трішки собі й все.

«Газу в нас немає. І слава Богу, бо дорогий. Ми купуємо дрова кожен рік. В цьому році ще нічого не купили. Вода у нас є — свердловина. Світло й електрика є, все нормально. Нещодавно, десь роки чотири назад стовп поставили, то було поганенько. Як вітер був, так завжди пропадало. Зараз нормально все зробили», — додає пані Тамра.

На земельній ділянці пенсіонери вирощують помідорки, кукурудзу цукрову, баштан, диньки, огірки. Є й для кроликів грядка. Рози, флокси, лілії, хости, піони, хризантеми. Всього потроху. 

Раніше у селі був клуб, магазин поруч. Школи не було. В школу ходили в Шарівку і Ляшківку. Ферма була, свині. Була й конюшня. Молодь роз'їхалися, хто куди. Ну, а люди ж поступово своє віджили й все. Так і село пропало.

Жінка каже, як і вони вже не здужають господарство, тоді до дочки будуть перебиратися.